8-ме березня – це не тільки, і не скільки, День жінок, а передусім - Міжнародний день боротьби за права жінок, який встановлений Організацією Об’єднаних Націй. І хоча наразі жінки в демократичних державах формально отримали рівні права з чоловіками, проте реальний стан дотримання і захисту цих прав є тривожним до цього часу. Актуальна ця проблема і для України.
Принцип рiвності чоловiкiв та жiнок в усiх сферах суспільного життя закріплений в ст.ст. 21, 24, 51, тощо. Частина 3 статті 24 Конституцiї України безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Але вiдповiдно до законодавства лише жінкам надається можливiсть поєднувати працю з материнством. Разом з тим значною проблемою залишається декларативний характер статевої рiвностi та формальнiсть прав жінок. Адже насправді реальна ситуацiя далека від встановлених правових норм.
Досі в суспільстві існують стереотип, що вбачають жiнку як слабку стать у порiвняннi з чоловiком і тому сприймають її як другорядну в суспiльному, полiтичному та економiчному життi. Наприклад, в парламенті України представництво жінок - лише 7,9%, в обласних радах – 9 -10%. Тоді як європеська норма складає 30-40%.
Також існує різниця у середньомісячній зарплаті чоловіків і жінок, окрім того, дівчині після закінчення вузу складніше влаштуватися на роботу, ніж юнакові.
Кризова економiчна ситуацiя в державі, зокрема безробіття, штовхає жiнок на заробiтчанство, що нерiдко призводить до продажу жiнок та подальшої сексуальної експлуатацiї.
Актуальною є проблема домашнього насильства. За статистикою в Україні кожна шоста жінка віком 15-49 років (17 %) стає жертвою фізичного насильства у віці від 15 років.
35% українських жінок страждає від психологічного насильства протягом свого життя (найчастіше від постійних знущань та домінантної поведінки), 21% - від фізичного насильства (побиття, замкнення, зв’язування), 17% - від економічного насильства (вимога звітувати навіть про незначні витрати, шахрайського використання чи знищення власності), 9% - від сексуального насильства (зґвалтування).
Близько 75% жертв різних типів насильства не звертаються за допомогою.
За даними Світового Банку, жінки віком 15-44 років більше ризикують стати жертвою зґвалтування та домашнього насильства, ніж раку, автомобільних аварій, війни та малярії.
При цьому держава часто займає позицію стороннього спостерігача (соосбливо щодо домашнього насильства) та сприяє поширенню консервативних дискримінаційних соціальних стереотипів щодо жінок.
З огляду на те, що дискримінація жінок порушує принцип рівноправності та поваги людської гідності, перешкоджає участі жінок нарівні з чоловіками в різних сферах життя, заважає зростанню добробуту суспільства і сім'ї та ще більше перешкоджає повному розкриттю можливостей жінок, у 1979 році ООН прийняла Конвенцію «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок». Конвенція проголошувала політику ліквідації дискримінації щодо жінок вже на державному рівні та впровадження законодавчих заходів установлення юридичного захисту.
В Україні в цьому напрямку було прийнято декілька документів, які мають сприяти поліпшенню ситуації та зрівняти права жінок та чоловіків. Так, 5 вересня 2005 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а наприкінці 2006 року Урядом України затверджено «Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року», які є чинними по цей день.
Положеннями Сімейного кодексу також визначені рівні права жінок і чоловіків на: батьківство, материнство, повагу до своєї індивідуальності, фізичний та духовний розвиток, свободу та особисту недоторканість, розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї. Зокрема, стаття 7 Сімейного кодексу встановлює, що учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Адже сімейні правовідносини мають будуватись не лише на засадах взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, а і на засадах рівності, для реалізації кожним із подружжя власного потенціалу.
Факт залишається фактом, що змiни у становищi жiнок в Українi можливi лише за умови послiдовної державної полiтики в данiй сферi та активної контролюючої роботи громадських інституцій.
Нажаль, поки що про права жінок і їх унікальну роль у суспільства прийнято говорити лише напередодні 8-го березня. Разом з тим реальний стан захисту їх прав залишається вкрай незадовільним.
ВОО «Правозахисна організація «Спільна Мета»
Катерина Аландаренко
Руслан Бортнік
Сергій Закутайло