Своє бидло ближче до серця?

Чомусь ролик про спілкування журналіста Лещенка з охоронцями чиновника першого рангу мене не здивував.

Ні, трохи здивував, бо я очікував більш «маскулінної» поведінки від цих кремезних дядьків: ну, бодай би камеру розбили. Але за своєю суттю нічого надзвичайного для України не сталось. Брудну лайку вжили? Так Ви п’ять хвилин постійте біля звичайної української середньої школи чи столичного вищого навчального закладу. По-хамськи говорили з людиною? А Ви давно спілкувались з українськими чиновниками?

Звісно, хамство щодо будь-кого – це неподобство. Брудна лайка – це неприйнятно (ще й адмінправопорушення). Але для чого тут вішати всіх собак на реґіоналів чи донецьких ? Тут пан Лещенко трошки зміщує акценти і штучно роздмухує партійні та регіональні суперечки. Хамили журналістам і нашоукраїнці, і бютівці, і регіонали – і не охоронці цінних тіл, а поважні, і наче освічені, представники цих політпроектів: серед інших, Ющенко, Пашинський, Азаров. Коли мені, для прикладу, хамить місцевий бютівський депутат в Ужгороді, я не дивуюсь: не інтелігенцію же чи бодай вихованих людей нам опозиція пропонує у прохідній частині своїх списків. І просто смішно, коли хами борються з Хамом.

Використовують ненормативну лексику не лише в Донецьку чи Криму, а й на Закарпатті та в Чернівцях. Чи, на думку пана Лещенка, посилання добірним закарпатським діалектом менш обурливе, ніж російською з милим геканням? Якщо так: відоме відео про навички спілкування помаранчевого можновладця на Закарпатті. Тут проблема не так в одному клані (партії) чи реґіоні, а віковічне явище «з хама в пани». І відповідальні за неї, у першу чергу, ми, що приводимо у владу аморальних людей за принципом «меншого зла».