Кіно на ОМКФ 2012. Продовження

І все одно писатиму лише про те, що мені подобається, поскільки маю звичку викидати з голови і жопи все гавно, яке в неї намагаютьсмя засунути неоптимісти і педики))

На звинувачення в оптимізмі відповідаю – все прекрасно!)) І я щиро люблю вас, неоптимісти!))

„Пісочна людина” Петера Луізі. Легка романтична комедія. Мене не вразив ані зміст, ані форма, проте час я провела приємно, а люди, що були зі мною і чиї смаки в кіно я переважно розділяю, навіть назвали фільм геніальним. І цієї хвилини, коли я про це пишу, і згадуються актори, герої, жарти... що ж, визнаю: „Пісочна людина”- це більше, ніж легка романтична комедія.

Пенелопа в ролі проституки. Кайф! (Вуді Аллен. Римські пригоди)

„Римські пригоди” Вуді Алена – ще один аншлаг і очікуваний сюрприз на ОМКФ. „Він не комуніст, просто дуже лівий”, – сказала дружина героя Вуді Алена – і тут я „ввійшла” в фільм з головою. Багато чарівного, італійського (неголівудського) гумору, багато легкості (навіть „Вікі. Крісті...” і „Ніч в Парижі” важкуваті в порівнянні з „Римськими пригодами”), самого Рима значно менше, аніж Барселони й Парижа у відповідних картинах, тому фільм швидше гумористичний, аніж туристичний, путівник. Звісно, хотілося інтенсивнішої зарядки для мізків, та мабуть Алену це набридло і врешті до нього прийшли радість і спокій.

„Голівудське сміття” Філа Волькена (напівлосанджелівця-напіводесита). Картина дуже старанна, нічого в ній зайвого, все зроблено правильно і чисто – від цього стрічка вийшла нудна, єдине бажання автора – щоб не лаяли і не матюкали. І тут мені згадується Далі, який щодня шукав своє ім’я в газетах і говорив: „Головне, щоб писали. В крайньому випадку – хороше”.

„Остання іскра життя” Алекса Іглесіа – це фурор, це вибух, це КРАЩИЙ фільм, і не лише фестивалю. Щоправда, я до кінця не розумію, що більше всього мені подобається у стрічці: те, що її не відмітили, і вона автоматично піднялася на вищий рівень; те, що такої динаміки в кіно я не бачила давно, а може, навіть ніколи; те, що після перегляду публіка (публіка кіношна! кінофестивальна!) обговорювала не фільм, а рішення героїв! глядач повністю переключився на долі персонажів і забув, що він розумний, критичний і т.д. – глядач обговорював героїв і їхні рішення – не режисера, не акторів (і навіть не Сальму Хайєк!), не оператора! Та ще й наспівував трек фільма) По-моєму – це грандіозний упіх. В найближчих планах – „Сумна балада для труби”.

„Революція” Густава Керверна та Бенуа Делепіна. Якщо ви хочете подивитися плоский примітивний фільм з тупими жартами і невдалими спробами маніпуляції публікою – цей фільм для вас. Він отримав приз за режисуру, а я б засудила режисерів за нахабну експлуатацію талановитих акторів. Якщо ж ви хочете подивитися шикарний, надзвичайної краси і таланту фільм про старого рок-музиканта (згадую цей фільм, бо головний герой „Революції” немолодий панк), то дивіться і насолоджуйтесь стрічкою „This must be the place” («Где бы ты ни был» - здається, так, в рос. перекладі) з Шоном Пенном – це найкращий з нових фільмів за останній рік! http://fs.ua/video/films/i132666

„Гаванна, я люблю тебе” семи культових режисерів. Професійно і красиво, але без пристрасті до чарівної Куби. Розвеселив епізод з Кустуріцою в головній ролі (як Кустріца приїхав у Гаванну на кінофест і пробухав усі дні та ночі), цікавий епізод з ритуалом очищення дівчинки-підлітка (батьки застукали її в ліжку з дівчинкою і наступної ночі проганяли від неї злих духів – дуже ритмічно, таємниче, з напруженням і вставками пустих чорних кадрів, від яких здавалося, що дівчинці прийшов пи...дець). Будні кубинців, пригоди туристів і недостатньо краси. З власного досвіду заявляю – Куба НАБАГАТО прекрасніша і більша! Тому не гайте час – їдьте в Гаванну, замість того, щоб вкотре поп’ялитися в плоский монітор.

„Гольфстрім під айсбергом” Євгена Пашкевича. Три новели про вічну спокусницю Ліліт. Після перегляду першої новели я навіть порівняла фільм з шедевром Роже Вадима, Луї Малля і Федеріко Фелліні „Три шага в бреду” – екранізацією трьох новел Едгара По за участю Бріжит Бордо, Джейн Фонда, Аллена Делона http://fs.ua/video/films/i121884. З другої новели почалася класична російськоформатна достоєвщина, гоголівщина, булгаківщина та інша чортівщина (шикарна в папері і до оскомини обридла в екрані). І хоча довга бесіда з режисером (в неформальній обстановці) компенсувала багато моментів, і навіть підкупила, одне залишилося незмінним – театральним акторма і в театрі вже не місце, не те, щоб на екрані. СтарО, браття, як світ старО.

„Діва танцює до смерті”, режисерський дебют актора Ендре Хулеса. В анотації заявлено, що пан Ендре успішний актор, режисер, сценарист, продюсер, викладач акторської та сценарної майстерності, а також режисури по всьому світу. НАВЧАЙТЕСЯ в цього magister режисури, якщо хочете знімати гавно.

„Робот і Френк” Джейка Шрейєра. Акторський склад: Френк Ленгелла (кайф!), С’юзен Сарандон (!), Лів Тайлер (дуже добре) і т.д. Френк – грабіжник на пенсії з провалами в пам’яті і чудовим почуттям гумору. Син дарує йому робота для догляду за Френком. Вони стають друзями і партнерами в незлих грабуваннях і залицяннях за чарівною пані Сарандон. Цікавий сюжет, хороші діалоги, красива картинка, музика. Події відбуваються в найближчому майбутньому.

На сьогодні все. Залишилося 8-9 фільмів. До зв’язку!)