Сумна балада для труби

Алекс де ла Іглесіа вразив мої рецепієнтські сенсори – духовні, інтелектуальні, фізичні, естетичні – буквально втілив спрагу на кіно!

В попередніх публікаціях я анонсувала плани на якнайшвидший перегляд Сумної балади для труби – так от це сталося!

Брехт, епічний театр – це Алекс де ла Іглесіа, це Сумна балада для труби та Остання іскра життя. Теми – епічні, форма – метафорична, фабула – чітка, історія – особиста, сюжет – динамічний, образи – точні, гра акторів – представляння себе і своїх героїв, яке спочатку видається штучним і відлякує, та переростає в глобальної сили драму.

Сумна балада. Історія починається красивим-красивими кадрами, роки світової та громадянської війни в Іспанії, пафосні діалоги, представляння акторами своїх героїв і т.д. Та на якомусь етапі стає зрозумілим, чому цей фільм може дати не просто задоволення чи привід для міркування – а знаходиться об’єктив, через який фільм перетворюється на геніальне творіння. Ніхто так буквально і так просто не проводив асоціативних паралелей, як це зробив де ла Іглесіа. Із серії: „І як це я сам цього не вигадав або Чому раніше ніхто так не зробив? Це ж Очевидно!”

Конфлікт (якщо буквально) розпалюється навколо жінки. Два чоловіка, дві сили (просто-таки а-ля український Винниченко). Якщо розглядати жінку як символ Ідеї, а двох чоловіків – як Диктатуру і Демократію відповідно, то виходить дуже захоплююче видовище.

Адже спочатку усі закохані в Диктатора. Диктатор усіма опікується, забезпечує, управляє – звісно, він наділяє себе і супутнім правом – Диктувати стиль життя, ідеологію, почкття гумору, раціон харчування, режим, і – не без цього – принижувати фізично й духовно своїх підданих. Піддані поклоняються. Далі – класично – зявляється антипод – Демократ. Він ненароком протестує, адже ще не знає, що потрібно боятися, він тишком допомагає скривдженим – і трясеться зі страху перед Диктатором. Підданим Демократ подобається. Ідея до Демократа схильна, вона зваблює і дражнить його. Тим часом Диктатор трахає і лупцює Ідею, а вона його у вдячність щиро кохає. Демократ п’яніє від успіху і зривається, Демократ застосовує методи Диктатора – Ідея, Піддані шоковані й налякані. Тепер вони відвертаються від обох і займають вичікувальну позицію, доки хтось себе не проявить. Диктатор втрачає силу – піддані лікують. Демократ втрачає демократичність, але лише стосовно Диктатора, підданим це до вподоби, вони на його боці. Ідея не знає, чого хоче і кого любить, вона вагається. Фінал: Диктатор і Демократ сходяться у вирішальній битві – Ідея гине, судді (народ) не знають, хто винен: Диктатор чи Демократ, бо на вигляд вони абсолютно однакові.

Протягом усього цього водевілю Ідею можна підмінювати поняттями Світ, Іспанія, Україна і т.д.

Якщо буквально – то історія про сумного клоуна, про красуню-акробатку і її коханця веселого клоуна. Назва фільму прямо фіксується в епізоді, коли сумний клоун розбиває на відбивну обличчя веселого клоуна і робить це трубою – от і Сумна балада для труби. А також сумний лейтмотив, який виконує на трубі клоун з екрану кінотеатру – одна із фінальних сцен картини.

Надзвичайної краси і сили стрічка – ДУЖЕ.