ОМКФ-2012. Останнє слово!

Було багато кіно на тему мас-медіа і їх глобальну в’їдливість у незахищені голови й душі довірливої публіку. Діагноз: термінова госпіталізація! Профілактику провести і викорінити це гавно з ...

„В тумані” Сергія Лозниці – фільм про білоруських партизанів в кращих традиціях радянського кіно на задану тему. Добре знятий, красивий, гарно спрацювали актори, оператор, режисер, композитор. Герой стрічки не винний у гріхах, які йому закидають, але обставини складаються так, що довести свою чесність герой безсилий. Я так собі думаю: єдиний сучасний фільм про Другу сітову, який має право на життя – „Безславні покидьки”. Решта – пожована жуйка.

 „Королівство повного місяця” Веса Андерсона. Акторський склад: Білл Мюррей, Брюс Уілліс, Едвард Нортон, Френсіс Макдорманд, Тільда Суінтон. І це не номінальний перелік, а класна якісна гра з масою примочок, переконливими образами і „грою в задоволення” і на 100 %. Один з кращих фільмів фестивалю і минулого року. Історія про підлітків, мрію, любов, свободу. Реальний дитячий світ без сантиментів, кольоровий, смішний, сміливий. Жодного кадру без дії, жодного кадру без блискучої деталі. Фільм для чистого задоволення.

 „Всі в нашій родині” Раду Юде. Непорозуміння, які виникають ні з чого, або з того, що люди не вміють висловлюватися зрозуміло, а комусь невдобно перепитати – от він себе накручує, надумує, припускає, заплутується – і вивалює все це першому – а перший розуміє ситуацію по-своєму, теж не перепитує, бо надто зайнятий своїми додумуваннями – і так до безкінечності. Сімейна драма, непорозуміння в якій накоплюються з кожним словом героїв і рухом камери. Тут немає винних і жертв. Батько, мати, новий чоловік, бабуся і маленька донька. За кадром – поліція. Одна квартира. Одна сім’я. Одна історія. Це „Надер і Симін. Розлучення” – тільки жорсткіше, та чого там – це майже треш, за дві години якого страшно кліпнути – хоча добре бачиш, куди все котиться, та не співпереживати не можеш.

 „Остання казка Рити” Ренати Литвинової. Красива стрічка з претензією на естетську, що місьцями досягнуто. Гумор, часто чорний, абсурд, часто реалістичний, символізм, чистий і привабливий, проста історія і мораль, красиві жінки і кадри. Але я б закінчила фільм хвилин на 30 раніше, ніж це зробив режисер. І все одно, для пострадянського кіно – це успіх, це візуальне мистецтво, це набір образів, це художнє кіно без дерев’яної моралі і смердючої зашкарублості.

 „Звірі дикого Півдня” Бена Зайтліна. Фільм, що викликав фурор на ОМКФ. Дуже хороший, але цілком в тематиці сучасного мистецтва: екологія, тваринна природа людини, боротьба за свій дім і своє місце, конфлікт природи і цивілізації. Має „Золоту камеру” Канн, прекрасних акторів, хорошу музику і режисуру. Раджу почитати „Переворот” ("Куш") Джона Апдайка http://newafrica.ru/library/modern_updike_perevorot.htm

 „Цезар має померти” Паоло та Вітторіо Тавіані. Особливо небезпечні в’язні готують театральну постановку Шекспірівського „Юлія Цезаря”. Найсильніше моє враження – де режисери знайшли стільки чоловіків? Сильних, реальних, типажних, та ще й чудових акторів! Тут їм оплески!!! Фільм має багато переваг, досить незвичний, залишає довгий післясмак, але буде нудний тим, хто не налаштований слухати Шекспіра з екрану 76 хвилин. В цілому ж це одна з кращих постановок Шекспіра – як на мій смак.

 „Земля” Олександра Довженка у супроводі ДахиБрахи – це шедевр! Неймовірної сили, краси і таланту видовище. У вересні буде в Києві, маю величезну надію, що це чудо подорожуватиме Україною і його покажуть в Європі. Я б його у такому ж вигляді відправила на Венеційське бієнале. Тігіпки і французи, які сиділи поруч, кивали в такт, аплодували з глядачами разів десять за фільм, і, очевидно, прониклися, як і вся чудова публіка. Спасибі за „Землю” і ДахуБраху! Це було справжнє щастя!

Підсумуємо.

Було багато кіно на тему мас-медіа і їх глобальну в’їдливість у незахищені голови й душі довірливої публіку. Діагноз: термінова госпіталізація необхідна! Профілактику провести і викорінити це гавно з нашого життя в корінь! Хороше кіно на цю тему – вірна пілюля, в маси його негайно!

 Чудовий майстер-клас від Пітера Грінуея, який назвав 90% кіно, що ми бачили, „ілюстрованими книжками”. Він закликає режисерів стати візуально грамотними і врешті зрозуміти, що кіно – це візуальне, а не літературне мистецтво. Живопису й музиці в кіно Грінуей відводить приблизно те місце, що я відводжу літературі, живопису й музиці. Те, що робить Грінуей – прекрасно. Слухайте і дивіться крутого крейзанутого британця, який назвав фестиваль пережитком і непотребом. Проте, якби не фестиваль, багато хто б не дізнався, що дивився книжки, а не фільми, і не знайшов би собі башковитого однодумця з Альбіону. Тому в цілому, добре, що приїхав, і добре, що провели.

Звідки ж був сморід? Не хочу розчарувати, але буду чесною – від перегару, що стояв у залах від ранкового до вечірнього показів. Надіюсь, хорошого алкоголю було вжито стільки ж, скільки й хорошого кіно. А погане пропоную змивати в унітаз.