Було багато кіно на тему мас-медіа і їх глобальну в’їдливість у незахищені голови й душі довірливої публіку. Діагноз: термінова госпіталізація! Профілактику провести і викорінити це гавно з ...
„В тумані” Сергія
Лозниці – фільм про білоруських партизанів в кращих традиціях радянського кіно
на задану тему. Добре знятий, красивий, гарно спрацювали актори, оператор,
режисер, композитор. Герой стрічки не винний у гріхах, які йому закидають, але
обставини складаються так, що довести свою чесність герой безсилий. Я так собі
думаю: єдиний сучасний фільм про Другу сітову, який має право на життя –
„Безславні покидьки”. Решта – пожована жуйка.
„Королівство
повного місяця” Веса Андерсона. Акторський склад: Білл Мюррей, Брюс Уілліс,
Едвард Нортон, Френсіс Макдорманд, Тільда Суінтон. І це не номінальний перелік,
а класна якісна гра з масою примочок, переконливими образами і „грою в
задоволення” і на 100 %. Один з кращих фільмів фестивалю і минулого року. Історія
про підлітків, мрію, любов, свободу. Реальний дитячий світ без сантиментів,
кольоровий, смішний, сміливий. Жодного кадру без дії, жодного кадру без
блискучої деталі. Фільм для чистого задоволення.
„Всі в нашій
родині” Раду Юде. Непорозуміння, які виникають ні з чого, або з того, що люди
не вміють висловлюватися зрозуміло, а комусь невдобно перепитати – от він себе
накручує, надумує, припускає, заплутується – і вивалює все це першому – а
перший розуміє ситуацію по-своєму, теж не перепитує, бо надто зайнятий своїми
додумуваннями – і так до безкінечності. Сімейна драма, непорозуміння в якій
накоплюються з кожним словом героїв і рухом камери. Тут немає винних і жертв.
Батько, мати, новий чоловік, бабуся і маленька донька. За кадром – поліція.
Одна квартира. Одна сім’я. Одна історія. Це „Надер і Симін.
Розлучення” – тільки жорсткіше, та чого там – це майже треш, за дві години
якого страшно кліпнути – хоча добре бачиш, куди все котиться, та не
співпереживати не можеш.
„Остання казка
Рити” Ренати Литвинової. Красива стрічка з претензією на естетську, що місьцями
досягнуто. Гумор, часто чорний, абсурд, часто реалістичний, символізм, чистий і
привабливий, проста історія і мораль, красиві жінки і кадри. Але я б закінчила
фільм хвилин на 30 раніше, ніж це зробив режисер. І все одно, для
пострадянського кіно – це успіх, це візуальне мистецтво, це набір образів,
це художнє кіно без дерев’яної моралі і смердючої зашкарублості.
„Звірі дикого
Півдня” Бена Зайтліна. Фільм, що викликав фурор на ОМКФ. Дуже хороший, але цілком
в тематиці сучасного мистецтва: екологія, тваринна природа людини, боротьба за
свій дім і своє місце, конфлікт природи і цивілізації. Має „Золоту камеру”
Канн, прекрасних акторів, хорошу музику і режисуру. Раджу почитати „Переворот” ("Куш") Джона Апдайка http://newafrica.ru/library/modern_updike_perevorot.htm
„Цезар має
померти” Паоло та Вітторіо Тавіані. Особливо небезпечні в’язні готують театральну постановку Шекспірівського
„Юлія Цезаря”. Найсильніше моє враження – де режисери знайшли стільки
чоловіків? Сильних, реальних, типажних, та ще й чудових акторів! Тут їм
оплески!!! Фільм має багато переваг, досить незвичний, залишає довгий
післясмак, але буде нудний тим, хто не налаштований слухати Шекспіра з екрану
76 хвилин. В цілому ж це одна з кращих постановок Шекспіра – як на мій смак.
„Земля”
Олександра Довженка у супроводі ДахиБрахи – це шедевр! Неймовірної сили, краси
і таланту видовище. У вересні буде в Києві, маю величезну надію, що це чудо
подорожуватиме Україною і його покажуть в Європі. Я б його у такому ж вигляді
відправила на Венеційське бієнале. Тігіпки і французи, які сиділи поруч, кивали
в такт, аплодували з глядачами разів десять за фільм, і, очевидно, прониклися,
як і вся чудова публіка. Спасибі за „Землю” і ДахуБраху! Це було справжнє
щастя!
Підсумуємо.
Було багато кіно
на тему мас-медіа і їх глобальну в’їдливість у незахищені голови й душі
довірливої публіку. Діагноз: термінова госпіталізація необхідна! Профілактику
провести і викорінити це гавно з нашого життя в корінь! Хороше кіно на цю тему
– вірна пілюля, в маси його негайно!
Чудовий
майстер-клас від Пітера Грінуея, який назвав 90% кіно, що ми бачили,
„ілюстрованими книжками”. Він закликає режисерів стати візуально грамотними і
врешті зрозуміти, що кіно – це візуальне, а не літературне мистецтво. Живопису
й музиці в кіно Грінуей відводить приблизно те місце, що я відводжу літературі,
живопису й музиці. Те, що робить Грінуей – прекрасно. Слухайте і дивіться
крутого крейзанутого британця, який назвав фестиваль пережитком і непотребом.
Проте, якби не фестиваль, багато хто б не дізнався, що дивився книжки, а не
фільми, і не знайшов би собі башковитого однодумця з Альбіону. Тому в цілому,
добре, що приїхав, і добре, що провели.
Звідки ж був
сморід? Не хочу розчарувати, але буду чесною – від перегару, що стояв у залах
від ранкового до вечірнього показів. Надіюсь, хорошого алкоголю було вжито
стільки ж, скільки й хорошого кіно. А погане пропоную змивати в унітаз.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.