За своє життя жодного разу не був учасником жодної з політичних партій. Про що щиро шкодую. Тільки шкодую не за фактом свого рішення. А за тим, що не має такої партії, до якої я б долучився. Думки були. І не раз. Але, зваживши всі за та проти, від цієї ідеї відмовлявся. А вже через нетривалий час переконувався – все правильно зробив.
Українська політика за 20 років пройшла чимало етапів розвитку. От тільки еволюцією це назвати не можна. Швидше ходінням по колу. Не більше. Політичні партії стали хоч трохи відповідальними? – Я вас прошу! Перестали створювати партії-проекти під вибори? – Та де там! Громадяни стали читати програми та запитувати з політиків про обіцянки? – Та ні, досі підставляють вуха під локшину і просять допомогти у злиденному існуванні. Саме просять, а не вимагають!
Поразка у 2004 році чогось навчила біло-блакитних? Поразка у 2010 чомусь навчила помаранчевих і біло-червоних? Хіба що тільки роз'ятрила маніакальне бажання помсти, яке виходить за межі почуття самозбереження. А як дивляться на нас країни-сусіди? Як на зграю слабохарактерних істот, які дозволяють касті душевнохворих влаштовувати міжусобні бої та топтатися по чужих головах.
А що зі списками? Знову там товстосуми, пустодзвони, артисти та спортсмени, які притягнуті за вуха. Причому цей камінь в город стосується усіх прохідних політичних сил. І опозиції, і влади. У всіх ті самі дебільні білборди і реклама по телебаченню, яка була усі 10 останніх років. Такий собі симбіоз жорсткості 2004 і популізму 2006 року… Просто немає слів.. Цензурних.
Україну перестали ділити? А самі українці піддаватись на такі провокації? – Закон про мови вам у відповідь.
А хтось ще пам’ятає про економіку? Про соціальну сферу? Про те, що мінімальна зарплата майже не змінилась за останній кілька років?
Всі просто воюють за кусок корита, хліба, чи як це не називай. Бо точно переконані – він буде останнім. А ще впевнені – недовго залишилось. До чого? Оптимісти вірять, що до кінця світу… А песимісти… І яка ж тут к бісу честь? Даєш мародерство!
І хочеться гордо сказати "Це моя країна!". І треба сказати і кажеш. Але так.. без гордості. Адже й сам не багато зробив, щоб пишатись.