Питання імплементації норм міжнародного права у сучасній Україні

Імплементаційні процеси в Україні

На початку нового тисячоліття в історії багатьох країн спостерігаються вагомі зміни в діяльності держав, що пояснюється як унікальністю, особливістю кожної держави, так і глобалізацією, яка дедалі підсилюється. Глобалізація веде до уніфікації суспільних відносин в багатьох країнах світу, до уніфікації економічних та політичних державних устроїв, зближення правових систем країн світу, створення економічно-правових і політично-правових об’єднань, конгломератів, наприклад, як Європейський Союз, що вимагає створення уніфікованих правових систем в європейських країнах, які прагнуть до інтеграції в єдиний європейський правовий простір.

Інтеграційні процеси зобов’язують рухатись у напрямку докорінного реформування суспільних відносин країнах.

Україна є досить молодою державою, відповідно до чого процеси розвитку є більш інтенсивними в порівнянні з іншими довголітніми країнами. Інтенсивність розвитку країни обумовлюється  світовим рухом в кожній сфері діяльності: правовій, політичній, економічній, тощо. І не завжди інтенсивний розвиток країни в рамках обраного курсу є ефективним.

Одними з найважливіших серед них є визнання концепції правової держави, про що свідчать Декларація про державний суверенітет України, яка увібрала в себе традиції становлення та розвитку демократії цивілізованих країн західної Європи, інших континентів світу, де громадяни, їх права і свободи визнані найвищою соціальною цінністю.

Вказані принципи повинні гарантуватися системою заходів економічного, політичного, соціального, правового, організаційного характеру, які забезпечують:

–                   повновладдя народу, широкий розвиток громадського самоуправління, підконтрольність, ефективність, підпорядкованість держави, її посадових осіб суспільству;

–                   виключення можливості надмірної концентрації влади в одній з гілок влад;

–                   реальну можливість для громадян та інших суб'єктів права захищати особисті права і законні інтереси в судовому порядку;

відповідальність всіх посадових осіб за свої дії щодо кожного громадянина.

Правовою державою можна вважати тільки таку державу, яка здійснює властиві їй функції з метою реалізації соціальних прав особистості. Враховуючи зазначене, доречним стане запозичення зарубіжного досвіду розвинених країн світу для покращення національного законодавства та адміністративно-правового забезпечення в Україні.

Законодавство правової держави має ґрунтуватися на таких загальнолюдських принципах:

–                   закріплення, забезпечення і захист основних прав людини і громадянина;

–                   визнання закону єдиним можливим і основним джерелом прав і законних інтересів людини і громадянина;

–                   рівність суб’єктів правовідносин перед законом і між собою, а також державою;

–                   регулювання поведінки людей і їх об’єднань тільки загально дозволеними способами; (дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом);

–                   регулювання діяльності органів і посадових осіб держави, загально дозволеними засобами;

–                   правосуддя здійснюється тільки судами (загальними і спеціальними), які підпорядковані тільки закону;

–                   юридична відповідальність настає за протиправну поведінку особи, відносно якої завжди діє презумпція не винуватості.

Поняття «імплементація» на сьогоднішній день є досить неоднозначним терміном. Вона передбачає забезпечення здійснення норм міжнародного права як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівнях усіма доступними й легальними для держав засобами.

У системі адміністративного права України імплементація норм міжнародного права на відміну від трансформації має здійснюватися за допомогою національного механізму імплементації, який дозволить досягти виконання міжнародно-правових зобов’язань держави.

Зміст процесу імплементації норм права та міжнародних стандартів щодо захисту прав людини може відбуватися двома стадіями:

Ø     безпосереднє впровадження міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм у виконанні норм міжнародно-правових;

Ø     створення як на міжнародному так і на внутрішньодержавному рівні умов для ефективного провадження міжнародних норм.

Виходячи із цих двох етапів діяльність держави повинна відбуватися за двома головними напрямками:

Ø     безпосередня фактична діяльність з досягнення результатів пов’язаних із впровадженням міжнародно-правових норм.

Ø     правове і організаційне забезпечення реалізації міжнародно-правових норм. Логічним завершенням якого стає створення нового нормативного акту.

Важливим і принциповим елементом змісту процесу імплементації норм міжнародного права (як джерела права) є обов’язковість узгодження норм національного законодавства і практики із зобов’язаннями, що випливають з міжнародного права. Це дає можливість уникнути колізійних ситуацій при реалізації норм міжнародного права. Моделлю такого погодженого та збалансованого механізму регулювання зовнішньої та внутрішньої політики держави виступає визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави. Аналізуючи вищенаведене, слід зауважити, що на теперішній момент у вітчизняній літературі немає єдиної думки щодо внутрішньо державних способів і визначених ефективних заходів імплементації норм міжнародного права, не визначені єдині та чіткі критерії відмежування один від одного, відповідно до чого, і визначеної систематизації способів імплементації міжнародно-правових норм.