Імплементаційні процеси в Україні
На початку
нового тисячоліття в історії багатьох країн спостерігаються вагомі зміни в
діяльності держав, що пояснюється як унікальністю, особливістю кожної держави,
так і глобалізацією, яка дедалі підсилюється. Глобалізація веде до уніфікації
суспільних відносин в багатьох країнах світу, до уніфікації економічних та
політичних державних устроїв, зближення правових систем країн світу, створення
економічно-правових і політично-правових об’єднань, конгломератів, наприклад,
як Європейський Союз, що вимагає створення уніфікованих правових систем в
європейських країнах, які прагнуть до інтеграції в єдиний європейський правовий
простір.
Інтеграційні процеси зобов’язують
рухатись у напрямку докорінного реформування суспільних відносин країнах.
Україна є досить молодою
державою, відповідно до чого процеси розвитку є більш інтенсивними в порівнянні
з іншими довголітніми країнами. Інтенсивність розвитку країни
обумовлюється світовим рухом в кожній
сфері діяльності: правовій, політичній, економічній, тощо. І не завжди інтенсивний
розвиток країни в рамках обраного курсу є ефективним.
Одними з найважливіших серед них
є визнання концепції правової держави,
про що свідчать Декларація про державний суверенітет України, яка увібрала в
себе традиції становлення та розвитку демократії цивілізованих країн західної
Європи, інших континентів світу, де громадяни, їх права і свободи визнані
найвищою соціальною цінністю.
Вказані
принципи повинні гарантуватися системою заходів економічного, політичного,
соціального, правового, організаційного характеру, які забезпечують:
–
повновладдя народу, широкий розвиток громадського
самоуправління, підконтрольність, ефективність, підпорядкованість держави, її
посадових осіб суспільству;
–
виключення можливості надмірної концентрації влади в
одній з гілок влад;
–
реальну можливість для громадян та інших суб'єктів права
захищати особисті права і законні інтереси в судовому порядку;
відповідальність всіх посадових осіб за свої дії
щодо кожного громадянина.
Правовою
державою можна вважати тільки таку державу, яка здійснює властиві їй функції з
метою реалізації соціальних прав особистості. Враховуючи зазначене, доречним стане запозичення зарубіжного досвіду розвинених
країн світу для покращення національного законодавства та
адміністративно-правового забезпечення в Україні.
Законодавство
правової держави має ґрунтуватися на таких загальнолюдських принципах:
–
закріплення, забезпечення і захист основних прав людини і
громадянина;
–
визнання закону єдиним можливим і основним джерелом прав
і законних інтересів людини і громадянина;
–
рівність суб’єктів правовідносин перед законом і між
собою, а також державою;
–
регулювання поведінки людей і їх об’єднань тільки
загально дозволеними способами; (дозволено все, крім того, що прямо заборонено
законом);
–
регулювання діяльності органів
і посадових осіб держави, загально дозволеними засобами;
–
правосуддя здійснюється тільки судами (загальними і
спеціальними), які підпорядковані тільки закону;
–
юридична відповідальність
настає за протиправну поведінку особи, відносно якої завжди діє презумпція не
винуватості.
Поняття «імплементація» на сьогоднішній
день є досить неоднозначним терміном. Вона передбачає забезпечення здійснення
норм міжнародного права як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному
рівнях усіма доступними й легальними для держав засобами.
У системі адміністративного права
України імплементація норм міжнародного права на відміну від трансформації має
здійснюватися за допомогою національного
механізму імплементації, який дозволить досягти виконання
міжнародно-правових зобов’язань держави.
Зміст процесу імплементації норм права та міжнародних стандартів щодо захисту прав
людини може відбуватися двома стадіями:
Ø безпосереднє впровадження
міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм у виконанні норм міжнародно-правових;
Ø створення як на
міжнародному так і на внутрішньодержавному рівні умов для ефективного
провадження міжнародних норм.
Виходячи із цих двох етапів
діяльність держави повинна відбуватися за двома головними напрямками:
Ø
безпосередня фактична діяльність з досягнення результатів
пов’язаних із впровадженням міжнародно-правових норм.
Ø
правове і організаційне забезпечення реалізації
міжнародно-правових норм. Логічним завершенням якого стає створення нового
нормативного акту.
Важливим і принциповим елементом
змісту процесу імплементації норм міжнародного права (як джерела права) є
обов’язковість узгодження норм національного законодавства і практики із
зобов’язаннями, що випливають з міжнародного права. Це дає можливість уникнути
колізійних ситуацій при реалізації норм міжнародного права. Моделлю такого
погодженого та збалансованого механізму регулювання зовнішньої та внутрішньої
політики держави виступає визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави. Аналізуючи
вищенаведене, слід зауважити, що на теперішній момент у вітчизняній літературі
немає єдиної думки щодо внутрішньо державних способів і визначених ефективних
заходів імплементації норм міжнародного права, не визначені єдині та чіткі
критерії відмежування один від одного, відповідно до чого, і визначеної
систематизації способів імплементації міжнародно-правових норм.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.