Крах політики профспілкових лузерів.

Профспілки програють боротьбу за свої соціально-економічні права та інтереси лише тому, що вони мають нікчемних профспілкових лідерів-лузерів.

Довіра до профспілок впала до критичної межі. Знецінення ролі профспілок, бездіяльність їх лідерів привело до того, що люди не пов’язують свій соціальний захист з такими профспілками, а розраховують тільки на себе чи на власні самоорганізовані осередки.

За останній час немає жодних протестних дій з боку організованих профспілок, бо вони практично здали все що можна здати перед роботодавцями. Зведена нанівець позитивність в роботі соціальних фондів, програні ключові позиції Генеральної угоди, старі профспілки погрязли в корупції...

Все частіше стали виникати корупційні скандали в лавах таких профспілок. Все частіше профспілкових посадовців ловлять на хабарях. Прокуратурою вже відкрито понад 40 карних справ проти профпосадовців за різного роду профспілкових зловживань, майже 200 позовів знаходиться в судах щодо незаконного управління профспілковим майном чи зловживань з його відчуженням.

Все це дуже негативно б’є по іміджу усіх профспілок, як і тих хто себе вважав частиною влади, так і тих, хто називає себе  незалежними...

Безумовно все це відобразилось і на соціальній захищенності людини праці. З одного боку це сталося від того, що старі профспілки, які монопольно представлені в усіх сферах соціального діалогу, заграючи перед владою, фактично здали все що можна здати в боротьбі за права людей, а з іншого – це повна беззубість, розпорошеність та безпорадність незалежних профспілок, повна недалекоглядність їх лідерів.

Все це дуже прикро, адже ні ті ні інші в своїй боротьбі так і не використали весь наявний законний потенціал, не виправдали навіть тої низької довіри людей, яку вони мали до цього.

Не буду називати тут прізвища невдалих профспілкових лідерів, вони в робочих колах відомі, в них вже ніхто далі не вірить.

І передвиборчі списки політичних сил, як лакмусовий папірець, висвітлили існуючу кризу в профспілковому істеблішменту, адже серед фігурантів на звання народного обранця, серед цих списків не знайшлось жодного місця для представників від наймасовіших організацій в країні.

В списках Партії Регіонів вже немає скандального пана Хари, а пан Волинець, хоть і є в списках Об’єднаної опозиції, але знаходиться, практично, в непрохідній його частині. Жоден з них не пішов на мажоритарний округ, здогадуючись про свою низьку довіру у людей.

Щодо інших політичних сил, то вони взагалі не рохраховували на профспілкових лідерів, навіть їх просто жахалися, як це сталося  з комуністами та соціалістами.

Лише пані Королевська спочатку почала було думати про залучення до свого списку представників від незалежних профспілок, але так і не спромоглася прийняти з цього нормального рішення, бо плани на входження до Верховної Ради у неї виявилися зовсім інші.

Прикро те, що а ні пан Хара, а ні пан Волинець, маючи політичні інстументи, певний вплив на суспільні процеси, так і не спромоглися до радикальних дій, стати відомими серед людей як шановні профспілковці, від того їх доля уподобилася деяким історичним лузерам, які виявилися просто не здатними високої довіри.

Профспілки програють боротьбу за свої соціально-економічні права та інтереси лише тому, що вони мають нікчемних профспілкових лідерів-лузерів, які переймалися і переймаються лише власними статками, а не створенням умов для розвитку повноцінного профспілкового руху. Від цього програють усі чесні люди.

Мабудь прийшла пора новим, прогресивним профспілковцям перестати сподіватися на когось в справі захисту своїх прав та, розраховуючи лише на власні сили, скоріше за все, подумати над втіленням власних політичних проектів, аби підняти робочий клас в боротьбі за власні права.

Сподіваємося, що так воно і буде!