(1) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2001–2009

…і справа не в тому, що я не мав «таких» грошей, справа в тому, що я навіть і маючи «такі» гроші – ніколи б не пішов на входження у політику через такий шлях - бо мені він огидний…,-В.Хабібуллін

(1) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2001–2009

…і справа не в тому, що я не мав «таких» грошей, справа в тому, що я навіть і маючи «такі» гроші – ніколи б не пішов на входження у політику через такий шлях - бо мені він огидний…,-В.Хабібуллін

(2) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2009–2010

(3) Вадим Хабібуллін. Відверто. Публічність. Політика. 2011-2012

Ще на початку 2000-х я запустив свій інтернет сайт, персональне офіційне інтернет – представництво KHABIBULLIN.kiev.ua де навіть у порушення правил публічної безпеки – відверто і публічно вказав про себе і свою родину. Більшість партнерів, колег чи товаришів висказували своє невдоволення надмірною відвертістю і публічністю. Я їх розумів тоді, оскільки ще було не дуже модно «оприлюднюватися».

Ні для кого не секрет, що велика політика – це мрія і мета мого життя. У 2006-му я відверто і публічно зізнався про це в одному з інтерв'ю всеукраїнській газеті для юристів «Юридична газета». А згодом, наважився відкласти написання наукової дисертації і увесь вільний час присвятив написанню своєї автобіографічної книги «Вадим Хабібуллін. Шлях до успіху і правничого майбутнього. Радянський Союз / Незалежна Україна», яка побачила світ у січні 2008-го. Я навіть на підсвідомому рівні дуже прискорювався із реалізацією цього проекту під назвою «автобіографічна книга». І мої рідні дуже гордилися цим, а особливо мама, яка за лютий і березень 2008-го роздавала, відвезла, передала, віддала цю книгу всім рідним, друзям, колегам по роботі і…, і на Пасху у квітні 2008-го її раптово і дуже несподівано не стало… Тож на закиди «друзів» про те, що не потрібно було відкладати захист наукової дисертації – у мене був єдиний аргумент – зате мама встигла побачити мою книгу, в якій також згадується про мою родину.

Ще з 2001-го я вже реально зміг чи краще виріс до мрії про входження у політику на найнижчому, першому її рівні – Святошинської районної Ради і тодішнє законодавство дозволяло, маючи громадську організацію, бути висунутим на обрання депутатом місцевої ради. Про партійність тоді ще не було акцентів. Тож я зареєстрував громадську організацію, яку у 2001-му і очолив, але місцеві вибори за подібною схемою відмінили.

У 2005-му, після відомих на весь світ помаранчевих подій, мені поступила пропозиція від однієї «найдемократичнішої» партії у Святошинському районі - балотуватися до Святошинської районної Ради. Але я мав за це заплатити чималі гроші. І справа не в тому, що я не мав «таких» грошей, справа в тому, що я навіть і маючи «такі» гроші – ніколи б не пішов на входження у політику через такий шлях бо мені він огидний. І саме тому, питання довіри виборців через політичний, депутатський, народний мандат вимушений був відкласти. Хоча як чесно і відверто - я такий самий громадянин України як і Ви, як і всі інші і маю свої особисті симпатії, переконання й погляди. А також маю свій голос, який на всіх виборах, як би там не було, віддавав за одну й ту саму політичну силу, за одного й того самого політичного лідера, навіть коли він програвав в третьому турі. Так доля визначила, що більшість моїх друзів, колег, клієнтів завжди були в цій партії та й в інших партіях також.

А потім, як Ви пам’ятаєте, політична реформа і все … Закриті партійні списки і шансів у переважної більшості громадян бути обраними – практично нульові. Я з цим змірився, оскільки з розумінням відношуся до відсутності зацікавленості будь-якої партії в таких кадрах як я. І це нормально, ну для просторів пострадянської країни. І це, повірте, ще надовго.

З великою повагою і сподіванням виявитися корисним,

Вадим Хабібуллін 

Київ, Святошинський район

адвокат, правозахисник, громадський діяч, політик