BORN IN THE USA

Бувальщина про американську дівчинку, яка за примхою долі стала радянською колгоспницею

У 1932 році американська родина Мартинюків, українських емігрантів «першої хвилі», – подружжя з маленькою дитиною, – через туристичну агенцію придбала путівку до Радянського Союзу. Програмою туру передбачалося відвідання Ленінграда і Москви, але Мартинюки, прибувши до СРСР, поїхали на Україну, в сучасну Хмельницьку область. З публікацій прорадянськи налаштованих американських журналістів їм було відомо, що «ніякого голоду в Країні Рад немає», проте до них доходили чутки й протилежного змісту. Отже, напевне, вони хотіли побачити все на власні очі, як воно є на історичній батьківщині глави сімейства…

У Проскурові (теперішній Хмельницький) дуже швидко всім стало відомо, що в одному з готелів міста оселились американці. Невдовзі до них завітали співробітники органів. Щоб не зчиняти зайвого шуму, вони викликали Стіва Мартинюка на двір. Чоловік почав сперечатися й чинити опір, і люди в цивільному застрелили його просто на місці. Все це з готельного балкона бачила його дружина. Нажахана, вона схопила дочку та найцінніше з речей і кинулася тікати…

Знайшла притулок у випадкових людей – літнього подружжя, що мешкало в передмісті. Жінка пояснила їм, що її чоловіка щойно в місті вбили якісь гангстери. Вона попросила подивитися за дитиною, лишила їм свою сумочку й знову вирушила в місто – шукати правди у властей. А там на неї вже чекали працівники НКВС…

Тим часом подружжя, яке не мало власних дітей, щиро зраділо появі дитинчати в домі. Коли стало зрозуміло, що мати дівчинки не повернеться, пара переїхала на віддалений хутір, де не було відомо про їхню бездітність. Маленьку американку чоловік і жінка всюди називали своєю дочкою, але, коли та трохи підросла, розповіли їй про те, хто є її справжні батьки, наказавши нікому про це не розповідати. Сім’я відносно легко пережила роки Голодомору, бо в залишеній сумочці була деяка сума в доларах США, на які можна було купувати харчі в місті…

У 1941 житомирську в’язницю, де на той час сиділа мати дівчинки, поспіхом евакуйовували, і жінці вдалося втекти. Не без проблем вона знайшла помешкання доччиних опікунів. Коли прийшли німці, мати і дочка ховалися в льосі. Весь цей час сусіди погрожували подружжю донести поліції, що ті «переховують у себе жидівку з дитиною». За місяць чи два змучена роками радянської тюрми жінка померла, але встигла за цей час розповісти дочці про все…

Після війни молода жінка під прізвищем своїх опікунів пішла працювати в колгосп, згодом вийшла заміж. Усе життя вона мовчала про свою справжню історію. Лише з настанням горбачовської перебудови її син умовив матір поїхати з ним до Москви – до американського посольства. Протягом одного дня їй зробили паспорт громадянки США: в маминій сумочці залишилися паспорти батьків і документи на неї саму, тож довести її американське походження було легко.

Померла дочка Стіва Мартинюка там само, де зростала й прожила все своє життя – на Поділлі, біля своїх курчат, поросят і невеличкого городу…