Війна неПротивсіхів

Замість приватної бізнес-ініціативи – найманство, замість ринкової конкуренції – рейдерство, замість громадянської культури – підданство, замість свободи слова – райтерство.

За що я люблю політичну філософію, то це за її позачасовість. „Війна всіх проти всіх” – цими словами свого часу Томас Гоббс охарактеризував природній стан людського співжиття. „Серед людей є багато таких, що вважають себе мудрішими за інших і більш здібними у керуванні державними справами, і тому намагаються реформувати та оновлювати державний лад кожний по-своєму, чим вносять в державу розбрат і громадянську війну”, – писав англійський філософ у далекому XVII столітті, а читається це так, ніби написано про українське сьогодення. Особливо, в частині реформ.

„В нас уже слово „реформи” стало таким, що ним можна лякати дітей на ніч”, – зазначив у вчорашньому ефірі Політклубу на ТВі голова Комітету економістів України Андрій Новак. „Чому останніми роками задекларовані нашою владою реформи не реалізувались, то це тому, що влада декларувала одні цілі, а мала на меті зовсім інше. – пояснила голова Всеукраїнського об’єднання підприємців малого та середнього бізнесу „Фортеця” Оксана Продан. – Говорячи про податкову, трудову, пенсійну та інші реформи, вони мали на меті, насправді, знищити всіх тих людей, які здатні протестувати”.

Дійсно, як писав Томас Гоббс: „Людина, коли їй краще живеться, любить показувати свою мудрість і контролювати дії тих, хто керує державою”. А навіщо панівному класу громадянський контроль? Тож неформальне гасло „еліт” у нас приблизно таке: „ударимо реформами про громадянському протесту”.

Реформи завжди є продуктом необхідності, а не свободи вибору, засобом самозбереження, а не рушієм розвитку. І „меншим злом”, можна вважати ситуацію, коли реформування має на меті самозбереження спільноти як цілого. У нашій же країні „курс реформ” – це ніщо інше, як інстинкт самозбереження правлячого класу перед викликами глобальної економіки. Наповнення доходної складової бюджету й економія соціально-видаткової його частини – ось що становить суть реформ у тактиці. Їхня мета в стратегії: замість приватної бізнес-ініціативи – найманство, замість ринкової конкуренції – рейдерство, замість громадянської культури – підданство, замість свободи слова – райтерство. І страх замість упевненості в завтрашньому дні. Погоджуючись із паном Новаком, зазначу на доповнення: цим можна налякати не лише малечу на ніч.

Натомість рецепт для громади також існує, і він так само не новий, – це самоорганізація і протидія. „Не бійся!” – таким, кажуть, був перший девіз польської „Солідарності”. „Не здавайтеся в полон „реформ”, – можна сказати співгромадянам сьогодні. Здалися підприємці – отримали Податковий кодекс. Здалися чорнобильці – отримали відміну пільг. Не запротестували пенсіонери – запроваджено захмарний пенсійний вік.

На противагу: не здалися журналісти – і відступає адміністративний наступ на ТВі, і „загальмовано” кримінальні санкції за наклеп, врятовано від вірогідних наслідків „розгулу правосуддя” не лише медійників, але і кожного громадянина. То можемо, коли організовані і компетентні? Ось і починаймо реформування країни кожен із себе.

Простіше бути протиВсіх. Але дієвий суспільний договір (який, якщо вірити Томасу Гоббсу, таки поклав край „війні всіх проти всіх”) можна укласти лише там, де кожен громадянин компетентний та відповідальний – за себе, і одночасно, заВсіх.