Чому чиновників судять за зачиненими дверима

Парадокси Феміди: більший хабар -- менший термін

Довготривала  спецоперація з розкриття злочинної схеми поборів на митниці, на яку щедро тратились гроші платників податків, закінчилася пшиком. Героїня  кримінальних  кадрів Клавдія Кутикіна, колишній заступник начальника Львівської митниці,  вийшла на волю із залу Шевченківського райсуду Львова   з високо піднятою головою. Державний обвинувачувач не знав, куди очі від сорому подіти.

Пригадуєте кадри оперативної зйомки півторарічної давності. Керівники  підрозділів по черзі заходять в кабінет заступника начальника Львівської  митниці Клавдії Кутикіної й залишають у шухляді стола стоси доларів  США. 

Показане по телевізійних каналах  відео  сколихнуло країну. Те, про що довго говорили, нарешті  всі побачили у світлі кримінальної хроніки. Після чого спецслужба браво відзвітувала: ми викрили механізм  стягнення хабарів з митних постів Львівської митниці.

Під час обшуку в службовому кабінеті  Клавдії Кутикіної виявили  хабар на суму 10 тисяч доларів США та понад 25 тисяч доларів США, які вона отримала від підлеглих.  У помешканні скромного радника митної служби першого рангу  вилучили  ще понад 96 тисяч доларів США.

Півтора  року тривало слідство, після чого Шевченківський районний суд визнав Кутикіну винною у хабарництві й присудив умовне покарання – п’ять років позбавлення волі з відтермінуванням  вироку на три роки. Зловживання владою і службовим становищем у суді не знайшло підтвердження. Ніхто так і не пояснив платникам податків, що це за стоси доларів заносили митники до кабінету Кутикіної.

Апеляційний суд Львівської області залишив умовний вирок колишньому заступнику начальника Львівської митниці  без змін.

Прокуратура Львівської області не здається і вимагає більш серйозного покарання для Кутикіної. До Києва направили касаційну скаргу з вимогою скасувати рішення районного і апеляційного судів. 

Це далеко не поодинока  історія, коли львівські суди  виносять чиновникам м’які вироки. Як правило, слухання резонансних  справ проходять подалі від людського ока й без присутності журналістів. Судді чомусь бояться  вершити правосуддя  під об’єктивами телевізійних камер, чим викликають багато чуток і недомовок.

Ще одна резонансна кримінальна справа  пов’язана з хабарництвом голови Турківської РДА Василя Чернявського, якого Залізничний районний суд Львова позбавив волі на три роки за хабар  25 тисяч доларів США.

Прокуратура Львівської області знову подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України «у зв’язку з м’якістю призначеного покарання за вчинення тяжкого злочину».

Турківський район – найбідніший у Львівській області. Велике безробіття, важкі гірські умови для ведення сільського господарства. Приїжджає до керівника району бізнесмен, хоче  відкрити готельно-відпочинковий комплекс та створити нові робочі місця. І що чує у відповідь? Скільки коштує підпис голови райдержадміністрації. 

Третього керівника району у Львівській області ловлять за руку під час отримування хабара.  Чого дивуватися, коли до влади дорвалися торгаші й бізнесмени. Чиновницьке крісло стало немов додатком для розширення  прибуткового бізнесу. У нікого навіть запитань не виникає, як колишній митник з Яворівщини чи любитель «контрабасу» з Мостиськ можуть керувати районами. Можуть! І керують! Тільки до людей бояться з кабінетів виходити, коли пікетують владу.

До речі, Василь Чернявський,  був головою районної організації Партії регіонів, досить заможна людина – займався підприємництвом.

Голова  Жовківської райдержадміністрації Володимир Волошин теж «погорів» на землі під час отримання хабара на суму дві тисячі доларів США і чотири тисячі гривень. Але засудили цього чиновника на п’ять років позбавлення волі й відправили в колонію на нари.

Виникає запитання, чому за менший у кілька разів хабар дають більший термін. Справи майже схожі. Земля – хабар – кайданки. Якби на суді побували представники ЗМІ, вислухали обидві сторони, вони б пояснили платникам податків парадокси львівської Феміди. А так – все шито-крито.

Розгадка напрошується одна:  кримінальні справи Кутикіної й  Чернявського розглядали суди Львівської області – наймилосердніші до грошовитих підсудних  суди, а  Волошина – Чортківський районний суд Тернопільської області.

У Львівській області давно помітили закономірність:  чим заможніший чиновник сидить на лаві підсудний і чим більший хабар – тим менший  термін дають львівські судді.

Оперативники, які проводили обшук, були здивовані скромною обстановкою  в помешканні голови Жовківської РДА Володимира Волошина. Подумали, що тут живе бідний вчитель, а  не керівник району. Тернопільські судді виявилися до хабарника більш принциповими. Принаймні, до вироку Чортківського райсуду  не було претензій.

Після таких історій виникає запитання,  а яка ж ціна суддівського вибіркового милосердя?

Ще одна деталь. У жодному повідомленні  прес-служб  прокуратури  чи УСБУ ви не прочитає прізвищ суддів, чиї вироки викликають, м’яко кажучи, подив.

Ми поцікавилися, хто виносив умовне покарання   екс-заступниці начальника Львівської митниці Клавдії Кутикіної. Виявилося,  це був заступник голови Шевченківського райсуду Василь Кавацюк.  

Не менш цікаво, як склалася  доля інших дійових осіб.  Безпосереднього  шефа   Кутикіної  Романа  Микитюка  після хабарного  скандалу зі Львова перевели у Вінницю і через кілька місяців  призначили… керівником Ягодинської митниці у Волинській області. 

Нічого дивного, що схожа історія повторилася через кілька місяців і на митному посту «Луцьк».  Ось як описував нові пригоди підлеглих  Романа Микитюка  прес-центр СБУ: «На митному посту "Луцьк" Ягодинської митниці діяла вертикально побудована корупційна схема: протягом кожного дня керівники та інспектори митного посту протиправно одержували в середньому від 20-ти до 30-ти тисяч гривень.

Понад десять працівників митного посту надали свідчення, що начальники примушували їх вимагати від суб’єктів ЗЕД грошові кошти, 70 відсотків яких передавалися безпосередньо керівництву поста».

Після львівсько-луцьких  пригод  непотоплюваних  митників  ще виникають  якісь запитання? 

Щоб довести вину Кутикіної чи Чернявського, з кишені платників податків витратили величезні кошти. На оперативні заходи, на слідство, на судочинство, на чималенький штат правоохоронців. Виникає запитання, а яка мораль у нашій історії?  Які уроки  винесе суспільство з розказаних вище  кримінальних  справ, що ворон воронові очі не виклює, бо прокуратура Львівської області знову пише касаційні скарги на м’які вироки львівських судів.