Як розрізнити "королів" і "пішаків"
Головне під час виборів з’сувати, серйозний кандидат чи грає варята.
Справді бореться за мандат чи розчищає плацдарм для переможця. Працює на себе
чи створює імідж політичній силі. Перед нами « король» чи «пішак»?
Завдання «піхоти» можуть бути
найрізноманітніші. Один відпрацьовує виборчі технології, інший спеціалізується
на критиканстві, ще хтось додає собі бали перед майбутніми виборами. Схожі
сценарій апробовано як на парламентських, так і на президентських виборах.
На президентських виборах 1999
року мало хто звернув увагу, що в Євгена Марчука не було серйозної
економічної програми. Львівський штаб запитував: де програма? У відповідь
чули лише запевнення: готується.
Позиціонували генерала армії як
сильну руку, колишнього керівника СБУ, який прийде до влади і наведе порядок.
Наводили приклад Алжиру, де шеф контррозвідки став лідером країни і провів
демократичні реформи. У Львові рейтинг кандидата зашкалював – до 70 відсотків.
Влада свідомо працювала на
Леоніда Кучму і всіляко боролася з штабом Євгена Кириловича. Чого тільки не
робили. Викопували останки жертв репресій і показували пальцем, самі знаєте на
кого.
Першого разу таємниця відкрилася,
коли на прийомі з нагоди дня Львова голова облдержадміністрації підвів Леоніда
Кучму до одного з керівників штабу Євгена Марчука у Львівській області.
– Це ваші головні конкуренти…
– Штаб Симоненка? – перепитав
Леонід Данилович.
– Марчука!
Президент усміхнувся, підійшов до
«конкурентів», приязно привітався і чокнувся чаркою.
Це пізніше стало відомо про
домовленості між Кучмою та Марчуком. Генерал після виборів ніби мав стати
прем’єр-міністром, а згодом приємником Кучми. З перших днів було
очевидно, що Марчук другорядний кандидатом. Не було достатнього фінансування і,
головне, кандидат так і не оприлюднив свою економічну програму. Як можна
реформувати країну без перемін в економіці? Але електорат про це так і не
дізнався.
На жовтневих парламентських
виборах «королів» в Галичині будуть розпізнавати за двома ознаками. Перша
– це серйозні бізнесмени чи заможні люди, яким потрібний депутатський
дах. Друга – це впливові громадські діячі, до авторитетного слова яких
прислуховується громада.
Перші хочуть захистити свій
бізнес чи врятуватися від агресивних конкурентів. Дехто з них
надіється змінити правили гри в економіці. Другі – хочуть змінити всю
країну. Це лідери політичних партій чи громадських об’єднань, керівники високо
рівня. Вони добре відомі в регіоні за конкретними справами.
Задовго до виборів штаби
моделюють ситуацію. Вивчають реальних кандидатів і визначаються з
інструментарієм, як понизити рейтинг лідерів перегонів. І якщо за три місяці до
голосування у Золочівському, Перемишлянському та Миколаївському районах
Львівської області несподівано з’являються три
нові кандидати, шанси яких дорівнюють нулю, але кожен з них має у своєму
райцентрі невеликий вплив, це далеко не забавки районних князьків. У
Перемишлянському окрузі вимальовуються два реальні кандидати, в одного з них,
скоріше лідера, потрібно забрати голоси. Уперед, як на шаховій дошці, рушила
«піхота». Невидимий режисер, керівник штабу чи провідний політтехнолог, починає
свою гру. Звичайний виборець бачить лише надводну частину айсбергу. У складних
перипетіях йому складно зрозуміти, що відбувається насправді. Та й чи потрібно?
У Городоцькому виборчому окрузі
соціологи та експерти серед провідних кандидатів задовго до старту
вважали бізнесмена Ярослава Дубневича.
Його називали партнером і
другом колишнього генерального директора «Укрзалізниці» і
нинішнього голови Львівської ОДА Михайла Костюка. Несподівано
бізнесмен виходить з партії «Відродження», членом якої з дня заснування
був Костюк. Кажуть, між ними пробігла чорна кішка. Кандидат не дав
письмово запевнення, що після перемоги працюватиме з владою.
Далі події починають розвиватися
за дивним сценарієм. Партія влади висуває кандидатом у депутати до Верховної
Ради по Городоцькому округу Івана Білака, голову Самбірської
райдержадміністрації, колишнього бізнесмена і фермера.
Ще кілька місяців Іван Іванович
навіть не мріяв про депутатський мандат, про що щиро говорив в інтерв’ю на
львівському телебаченні. Не приховував, що в партію влади вступив, аби
врятувати свій бізнес.
Всі побачили кадри, як у вихідні
дні чи після робочого дня керівник району їде на свою ферму, сідає за
трактор і фізично працює на сімейний бізнес.
Чому Іван Білак несподівано
змінив думку, однозначно важко пояснити. Очевидно, не зі своє волі. Велике
фермерське господарство та переробна фірма «Білаки» потребують щоденної уваги й
праці. Новий хід фермера для багатьох залишається загадкою. Але факт
залишається фактом, тепер в одному окрузі будуть два кандидати, яких нині модно
називати українськими господарями. Один від влади, інший – від самого себе.
Партію влади окрім Івана Білака
буде представляти ще заступник голови ОДА Михайло Яновський. Обласна
організація Партії регіонів висунула відставного генерала міліції у
Дрогобицькому виборчому окрузі. Виникає запитання: а який тут розігрується
сценарій? Експерти сходяться на думці, що «регіоналам» у разі поразки буде
вигідно перевести стрілки на місцеву владу. Це вони програли, а не Партія
регіонів. Дуже зручна нагода, щоб губернатора відправити у відставку.
За десятками видимих і невидимих
подій стоять конкретні політтехнологи і керівники штабів – нічого просто так не
відбувається. Для досягнення мети виставляють непрохідних конкурентів чи,
навпаки, топлять реальних претендентів, які комусь не догодили. Замовляють
проплачені соціологічні дослідження. Це вибори, на яких, як і в нашому житті,
поряд ідуть правда і брехня, честь і підлість. Тільки у більш загострених
і жорстких формах.
Ніколи не забуду, як в
Городоцькому районі священик агітував не за свого односельця, з яким у
дитинстві корови пас, а за бізнесмена, власника м'ясо-переробної фірми. Переміг
односелець, а отцеві потім багато-хто руки не подавав.
У Галичині на виборах є
своя особливість. Конкуренцію піар-фірмам складають священики-піарщики, які за
щедрі пожертви возносять кандидатів ледве не до лику святих. На
агітмайданчики виходять навіть єпископи і митрополити. Вони агітують за багатих
«королів».
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.