Операція «Пояс стабільності».У чому головний прорахунок Росії?

Хто винен у нинішній ситуації Україні? Росія! Вона створила Януковича й цю банду, що розграбовувала країну і спровокувала народний бунт.А тепер з допомогою спецслужб хоче повернути диктатора на трон

1.

«Металеві ворота автоматично відчиняються, і ми без перешкод потрапляємо на загадкову територію. Перше враження – туристична база. Тільки потужні витяжки, антени й гелікоптерний майданчик вказують на інше призначення об’єкта подвійного використання. Такі будови мені доводилося бачити на кримському узбережжі й у Казахстані. Розвідцентри часто маскуються під мирні установи та дослідницькі центри.

  Ми прибули в один із таких, збудованих напередодні Зимової Олімпіади в Сочі. Це ніби кризовий центр, який даватиме лад нештатним ситуаціям, якщо надходитимуть конкретні команди. Виконавці – спецпідрозділи силової підтримки – розташовані за якийсь десяток кілометрів.

  Насправді це новий філіал служби розвідки, споруджений за останнім словом техніки. На вертолітному майданчику стоїть мій шеф – Борис Зербіно і жваво розмовляє з Семеном Лисенком. Смирнов по-змовницькому дивиться на мене й підморгує:

  – Сюрприз – я попереджав.

  Магда без найменшої тіні здивування махає рукою Лисенкові та Зербіно.

  Стараюся приховати здивування. Зістрибую зі сідла. Смирнов, випередивши мене, допомагає Магді – ось він, давній вишкіл. Розвантажуємо тюки з припасами.

 – Будемо знайомитись, – Зербіно радісно потирає руки, як після великої удачі. – Хоч і без мене встигли перезнайомитися. Перед вами велика спільна робота.

 Дозвольте – ми ж люди військові – розставити все на відповідні місця. Полковник Сергій Смирнов, друг і наставник Олександра Ґабрілайтіса, керує нашим господарством на Північному Кавказі. Залишатиметься в тіні й безпосередньо залучатиметься тільки до окремих завдань. Далі –по-старшинству. Магда Колосова – наша співробітниця, дочка мого давнього приятеля. Два роки тому повернулася з Канади, встигла вийти заміж і не менш успішно розлучитися, – веде далі Зербіно. – А тепер вона знову на виданні.

  Магда дарує мені щирий погляд, як під час знайомства. Зербіно немовби перепрошується:

  – Антоне, друже, я мусив тобі допомогти акліматизуватися в Москві. Вибачай, що заборонив Магді розкривати всі карти. Тепер відрекомендую тебе. Антон Чумак, перший секретар департаменту інформації міністерства закордонних справ. Ось і вся команда в зборі. Ви на новій філії служби розвідки під назвою «Сочі-14». Звідси наші щупальця простягнуться на всі причорноморські країни. Перше відрядження заплановане до Києва. Старший команди – капітан Чумак, у нього дипломатичне прикриття. Він недоторканний, а тому й старший. Для контактів з українськими колегами залучимо друзів полковника Смирнова, а Ґабрілайтіс допоможе розв’язати один складний вузол: потрібен творчий підхід і людина з нестандартним мисленням. Цього литовця використаємо по-темному. Він знатиме лише окремі деталі операції, тому й далі залишатиметься в тіні.

  Після почутого всі замовкли. Першою тишу порушила Магда:

  – Дружня країна, стратегічний партнер… Як можна проводити спеціальні операції без відома українських колег?

  – Мадам, у вас яке громадянство?

  – Я ще канадка.

  – Антон – кубанський козак, майже українець, це по-перше, – сказав Зербіно. – По-друге, Олександр Ґабрілайтіс – громадянин Литви. На території України працюватимуть представники інших країн – не росіяни. Які до нас претензії? Іншого виходу нема. За якийсь місяць у Кремлі грядуть зміни, до влади прийде нова команда. Швидкість процесу очищення у вищих ешелонах залежить від нас. За останні три роки по лінії міністерства закордонних справ і благодійних фондів на підтримку наших друзів в Україні переправлено сотні мільйонів доларів.

  – А чи не можна провести розслідування через офіційні канали? – запитав Смирнов.

  – Саме таким шляхом пішли, але минулого тижня в Одесі за дивних обставин загинув наш консул. У Києві ще одного дипломата спробували втопити у Дніпрі. Це кадрові офіцери зовнішньої контррозвідки, що провадили розслідування афери – розкрадання коштів. Ви знаєте про директиву директора Служби зовнішньої розвідки щодо створення навколо Росії поясу стабільності й добросусідства?

 2.

 Полковник почав читати звичну лекцію про розстановку сил у Ясенові та на Смоленській площі – тобто розвідки й міністерства закордонних справ. Кожне з цих відомств завжди тягнуло ковдру на себе й усіма правдами та неправдами боролося за вплив на вище керівництво країни. Нині, очевидно, постало питання принципу – впіймати за руку чужих, щоб перерозподілити фінансові потоки серед своїх.

  Викладаючи подробиці майбутньої операції, Зербіно усвідомлював: зіштовхуючи чолом розвідку і міністерство закордонних справ, хтось розробив складну комбінацію, за якою стоять далекосяжні плани, не цілком зрозумілі навіть йому. З одного боку, усуваючи руками зовнішньої контррозвідки конкурентів, невідомий сценарист може й далі залишатися в тіні. З другого – Кремль затіяв свою гру, щоб тримати в напрузі два відомства й випустити пару з котлів. Час від часу у закриті служби треба вливати свіжу кров і позбуватися баласту. Цього разу меч інквізитора передали в руки Зербіно, бо його служба вміє робити свою справу тихо, й без галасу.

  Полковник не знав, що молоді й хвацькі аналітики з команди президента вирішили трохи посунути стару гвардію. Вони прийшли в Кремль з бізнесу і його хижі закони – перемагає сильніший, а нові кадри знайдемо – перенесли в ранг державної кадрової політики.

 Зербіно міг здогадуватися, що на верху учасники комбінації між собою домовилися. Йому не зовсім зрозуміла роль Ґабрілайтіса в усій цій історії. Віддаючи вказівку провентилювати «Ару», хотів дізнатися, що це за фрукт і кому він знадобився. Полковник сподівався тільки на тих, кого бачив у ділі, жодним рекомендаціям не вірив. Цього разу змушений зіграти не за своїми правилами. Ось чому, щоб перестрахуватися, доручив Чумаку перед операцією взяти в розробку балтійця.

  – Розвідка робитиме все, щоб створити навколо Росії пояс стабільності, – повторив шеф. – Хай навіть доведеться останню сорочку зняти – знімемо, але гроші знайдемо. А тим часом бізнесмени-чиновники знайшли годівницю – перерозподіляють фінанси. Переводять мільйони доларів на рахунки російських фірм, ніби для українських друзів на чорний день. Після останніх розмов нового посла в Україні виявилося, що фінансування важливих проектів зведено до мінімуму, хоч гроші виділялись.

  – Вас не дивує, чому казково багата країна, яка володіє сировинними запасами на суму понад сто сорок трильйонів доларів США, шукає друзів у близькому зарубіжжі з допомогою спецслужб і грошей? – спитав я.

  – Антоне, ти військова людина чи депутат Державної думи? Є директива – виконуй. Бачиш, що робиться. Україна навіть із проросійським президентом споглядає на Захід. Митний союз провалився. Договору про колективну безпеку серйозні політики навіть не згадують. Міжпарламентська асамблея схожа на товариство з обмеженою відповідальністю. Наші політики не знають, що придумати. Євразійський союз для в’язання віників та підмітання доріг?

  – А питання подвійного громадянства не актуальне? – поцікавилася Магда. – Де-юре я громадянка Канади. Де-факто маю ще російське громадянство, яке, зі зрозумілих причин, не афішую.

  – Управління з питань громадянства адміністрації президента провело три міжнародні конференції, де мали переконати молодших братів у доконечній потребі подвійного громадянства. Ефект виявився нульовим. Почалися дискусії між юристами про доцільність такого захисту співвітчизників у близькому зарубіжжі. Всі представники країн Союзу незалежних держав, передусім Україна, збунтувалися від настирливого нав’язування нової політики і не підтримали Росію, – пояснив Зербіно.

  – Наше розслідування в Україні буде безпосередньо стосуватися міністерства закордонних справ. Його каналами проганяли чималі суми. Невже академік Приматов, єдиний у світі шеф зовнішньої розвідки, який ще очолював міністерство закордонних справ, не зміг свого часу розставити всі крапки? – знову спитав я.

  Я зачепив болючу тему. Зербіно серед усіх директорів служби розвідки мав найбільші симпатії до Євгена Приматова. Дуже зрадів, коли той із Ясенова переїхав на Смоленську площу й очолив міністерство закордонних справ. Зовнішня розвідка і зовнішньополітичне відомство завжди і всюди мають доповнювати одне одного.

 У Ясенові перед директором служби зовнішньої розвідки стояло одне питання – політична розвідка. Це означало подавати уряду інформацію про плани й конкретні справи інших держав щодо Росії. Інтереси двох відомств, дипломатів і розвідників, стикались у такому напрямі, як сприяння зовнішній політиці Росії. Зовнішня розвідка з допомогою прихованих каналів часто робила більше, ніж дипломатичне відомство. Це була вічна конкуренція.

 3.

Перед приходом до Ясенова Приматов керував Інститутом економіки. Для вихованців Комітету державної безпеки стало великою несподіванкою те, що перше управління розвідки КДБ перейменували й створили службу зовнішньої розвідки – окреме відомство. Важкими для Приматова стали два перші роки. Скориставшись непевністю, яка панувала в Росії, кілька десятків офіцерів перебігли на Захід.

  Коли міністерство закордонних справ робило спроби порозумітись із Заходом, Приматов проводив зовсім іншу лінію – пропонував приборкати СНД. Не зважав на те, що спецслужба не може мати своєї відомчої доктрини, яка б відрізнялася від доктрини національної безпеки. Розвідку створено для обслуговування державної доктрини, але підопічні Приматова не приховували, що в них свій план, куди спрямувати головний удар. Завдання № 1 – збереження цілісності Росії, завдання № 2 – інтеграційні процеси, близьке зарубіжжя. Це план створення навколо Росії поясу стабільності та добросусідства. Цей чудовий план лежить у сейфі Зербіно. Найбільший менінгіт – Україна.

  Сотні мільйонів викинули як у прірву. Спочатку посадили на газову голку уряд і парламент – дали українським друзям змогу перепродувати дешевий російський газ за кордон.

  Газ перепродали, мільйони приховали в офшорах і вимагають: дайте ще!

  – А результат який? – підсумував Зербіно. – Яка користь від російських культурних центрів? Що можуть дати створені за гроші кишенькові проросійські партії на півдні країни? Тільки назви і дешевий піар. Не приховую, що грядуть великі зміни в Кремлі. Приходить нова команда. Мусимо покласти на стіл матеріали про наші прорахунки в Україні. Ви ж бачите, розмова з позиції сили нічого доброго не дала, тільки озлобила два народи. Гляньте на соціологічні опитування. Росіяни й українці стали ненавидіти одні одних. До чого довели політики?».

Це уривок з пригодницького роману про російську спецслужбу  «Помста оперативника розвідки»(Апріорі, 2014 рік)