мусульмани

є різні...

Зустріч, спілкування з іншою культурою, є завжди безцінний досвід, ніби враження від мандрівок до інших країн.

Екскурс в мусульманську культуру – то дещо незбагненне, але стовідсотково чарівне, ніби дитячі казочки про Алладінів і Тисячу ночей. Мусульмани. Особливо, боязкі і тремтячі йорданські піддані Аллаха, котрі живуть у гуртожитках. Вони давно вже обізнані у справах «самагонкі» і якогось міфічного драпу, який нібито всі курять, але ж вони самі – мусульмани себто ті йорданські – жодного разу й не нюхали. Вони боязкі у своїх словах, тому що відчувають силу Московського патріархату (або вкрайняк Київського), котрий тихо сидить десь за недалеким бугром, але кожної миті здатен вирватись тобі назустріч, і дати прямо в лоба своїми переконаннями. Своїми релігіозними скінхедами і націоналістами, які жодного разу не сиділи, і не пили чай з тими самими йорданськими мусульманами. Не чекали, доки їм на кавовій гущі деякий південно-західно азійський шаман нагадає світлого майбутнього і багато грошей.

Інша культура, яка чхала на всі пуссі ріот, на всі чорнила на іконах, зеленки на пиках, і бездарні розписи картин десь в іспанських провінціях. Інша культура, котра має свої забаганки, які щедро й виконує п’ять разів на день, нікого не чіпаючи, і спокійно собі курить кальян та думає про сорок цнотливих красунь, якими буде нагороджена після смерті.

Інша культура, яка так далека від нашої і буквально, і метафорично. Мало того, ми в широкому розумінні навіть не уявляємо про її існування. Та й навіщо? Ми звикли до «наших», котрих підтримуємо, тому що знаємо, що «наших» більше, і якщо влізеш якусь гузницю, то вже зможеш звертатись до них, мотивуючи мальованою «рідністю». Ми звикли до «всі інші», до «не наші» – а це зазвичай або буржуї, котрі не хочуть ділитись своїм добром з масами ледачих мудаків, або «попрошайки», яким ми самі відмовляємо в допомозі. Ми звикли до того, щоби все зводити до шаблонів. Мусульманин, пардон, хач. Африканець – ще гірше. Ми звикли дивитись в дзеркало, і думати, що ми нормальні люди, що саме там – у дзеркалі – найбільш вірне і справжнє відображення реальності, нехай і перегорнуте. Що в наших головах лише вірні думки, а відсутність думок свідчить лише про їх непотрібність. Що все, про що ми не знаємо, насправді не існує, а все, у що ми не віримо – фікція.

Але світ не є плаский шмат скла, покритий срібною плівкою. Потрібно абстрагуватись, і побачити дещо більше. Так само, як ми намагаємось бути аполітичними, ми повинні бути не тільки аморальними та асоціальними, а й а-духовними. Себто не відкидати всі норми, а дивитись на них зі сторони. Тверезо аналізуючи і принюхуючись до правди. Не зраджуючи нічому і нікому, і ні до чого не пристаючи.

6(13).10.2012