Конституція Пилипа Орлика: першість=кращість?

До 340-річчя з дня народження автора першої української конституції

У жовтні цього року Україна відзначала 340-річчя з дня народження видатного сина українського народу, автора першої української конституції, Пилипа Орлика.

Майбутній гетьман України у вигнанні походив із чеської знаті. Корені його родоводу сягають далеко у минулі століття. Барони Орлики жили в Чехії, Моравії, на Шльонську. А під час гуситських воєн вони виселились до Чеського королівства, а у Пруссії увійшли до складу німецької аристократії. Інша ж гілка переїхала до Польщі, а потім опинилась у Литві. Там і народився гетьман України, якому довелося гетьманувати у вигнанні.

Але в українську історію він увійшов перш за все не як гетьман, а як творець першої української конституції. Історія написання цього документу дуже трагічна. Після поразки в битві під Полтавою гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками опинились на території Османської імперії, рятуючись від російської армії. Іван Мазепа, не витримавши потрясінь, що випали на його долю, помер. А Пилип Орлик, виявився найімовірнішим наступником гетьмана. Прийняття Конституції відбулося в той же день, що і обрання Пилипа Орлика гетьманом, 5 квітня 1710 року. Створена на засадах традиційного козацького права, вона все ж показує, що уже на початку ХVІІІ століття ідея парламентаризму зародилась у середовищі українських політиків. Вона вперше не тільки в історії України, а й в історії людства законодавчо затверджувала існування демократії у суспільстві. У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину. Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних.

Створена на 66 років раніше американської «Декларації незалежності», на 80 – французької «Декларації прав громадянина», вона, здавалося б, мала стати чи не найголовнішим, та, очевидно, першим документом, що засвідчував би існування демократії в суспільстві. Але чи означає першість те, що вона дійсно була кращою, що життя в Україні було щасливішим ніж в будь-якому іншому місці? Так, конституція ця була першою, але вона була присутня тільки на папері. Згадаймо слова імператора Калігули: «Я сам закон, що хочу, те і роблю». На жаль, так було і буде. Існування закону не означає його дотримання, так як існування Конституції не означає втілення усіх її положень в життя. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки. Все ж, можливість існування не означає існування. Чи може йти мова про демократію у нашій країні, якщо прав людини попросту не дотримуються? Може хтось скаже, що, мовляв, як у такій бідній країні, як наша, можуть бути втілені демократичні засади. Але ж бідність уже є порушенням засад демократії! Ми можемо гордитися тим, що «наша» демократична Конституція з’явилась більше ніж на півстоліття раніше американської, але чи можемо ми гордитися тепер нашою псевдо демократією, або, як її іноді називають, «слабкою демократією»?  Чому ж тоді, США, а не ми, - найдемократичніша держава у світі? Мабуть тому, що все ж важливіше не слово, а діло. Після Конституції Пилипа Орлика на Україну чекали майже триста років поневолення, де слова «демократія» як такого навіть існувати не могло. Країна, у якій людина не є правосвідомою, у якій немає гідних людей, які могли б керувати державою, не може бути демократичною. Можна жити в демократії на папері і в документах, але потрібно значно більше, щоб втілювати демократію в життя. Чи можна назвати демократичною державу, в якій порушується свобода слова, у якій журналіст, якщо і має право висловитись, то це право жорстоко порушується? Для чого людині права, якщо вони перетворюються на ефемерні поняття? Чи є демократія там, де влада відгороджується від народу, і у прямому, і в переносному значенні? Чи демократична та держава, у якій народу хочуть зав’язати не лише очі, а тепер і вуста? Невже демократія -  у цензурі, побитті журналістів, відмові від свого, національного, та насаджуванні чужого, сусідського? Чому країна, у якій був створена перша в історію людства Конституція демократичного суспільства, займає 67-ме місце за рівнем розвитку демократії?

Так, ми можемо гордитись тим, що в плані прийняття цього документи ми були першими. Пилип Орлик назавжди залишиться у пам’яті суспільства автором Конституції, яка своїми демократичними положеннями могла змінити нашу історію. Однак втілити її положення у життя сучасникам та послідовникам не вистачило ні сили, ні сміливості. І ось так, живучи у країні із першою демократичною Конституції, мимоволі напрошується питання: чи означає першість – кращість?