В День пам'яті жертв голодомору...

Щорічно в четверту суботу листопада вся Україна вшановує пам'ять жертв голодомору 1932-1933 років...

     В цей день дуже важливо згадати про ті страшні події, зрозуміти їх сутність, відкрити очі на історичну правду, особливо на те, що це був не голод, а саме голодомор – геноцид українського народу.
     Незважаючи на те , що голодомор-геноцид визнали навіть за кордоном, деякі наші співвітчизники відмовляються погодитись з цим. Але факти, що свідчать на користь того, що це дійсно був геноцид, є беззаперечними, а те , що дехто просто ігнорує їх, вже інша справа. Адже ми всі добре знаємо,  що  заперечення злочину – це співучасть у злочині.
     Тож, повернемось до фактів. По-перше, дійсно, такий чинник як несприятливі погодні умови мав місце, але він не був настільки критичним. Врожай 1932 року був не на багато меншим за врожай минулих років.  Інша річ - сплановані дії держави по постійному збільшенні  хлібозаготівельних планів та просто грабунку селян. Важко уявити, що в  той час , як в українських селах помирали від голоду люди, радянська влада експортувала зерно за кордон. 
     Також, не можна не звернути увагу  на постанову ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 22 січня 1933 р. «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують» , якою заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані. Відразу виникає питання : чому саме Радянської України та Кубані? Адже, як стверджують деякі історики, голод мав місце майже по всьому СРСР, то чому в інших районах не приймали таких постанов? Чи не тому, що це були сплановані дії спрямовані на знищення саме українського народу? Звичайно, декого може насторожити згадка тут Кубані, але якщо згадати історичні події, все стає на свої місця: після ліквідації Січі на Кубань було виселено чорноморських козаків, тож більшість населення в даному регіоні становили етнічні українці.
     Ще одним безперечним фактом, що свідчить на користь того, що дії влади були саме геноцидом, є замовчування голоду. 14 січня 1933 року, відповідаючи на запити з-за кордону, нарком іноземних справ СРСР Максим Литвинов зробив заяву про те, що голоду в країні немає. Але правда таки пробивалася на Захід. І дипканалами, і через повідомлення іноземних кореспондентів. Тоді 23 лютого 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про поїздки по СРСР іноземних кореспондентів». Встановили порядок, «в силу якого вони можуть їздити по СРСР і перебувати у визначених пунктах тільки з дозволу Головного управління міліції». Якщо голод був природнім, якщо радянська влада була такою безгрішною, чого вона тоді так панічно боялася уваги міжнародної спільноти? Для того, щоб спростувати чутки про голод, в СРСР навіть запрошували відомих людей, які мали значний вплив на суспільну думку (прем’єр-міністра Франції Едуарда Ерріо, письменників Ромена Роллана, Анрі Барбюса, Бернарда Шоу) і влаштовували їм «екскурсії» селами, де про голод , звичайно, навіть не чули. Більш того,  оскільки радянська влада не визнала факт голоду, звичайно, вона і не приймала допомоги від міжнародної спільноти. Вони просто дивились, як помирають люди і ,маючи змогу допомогти, не робили цього. І хто після цього наважиться сказати , що це не геноцид?
     Іншою безперечною ознакою того, що це було сплановане винищення українців, є так зване доприселення. Відомо, що найбільший голод був в степу. Там вимерли цілі села, але треба було комусь далі обробляти землю. Тому туди почали переселяти людей, але що цікаво, то були не українці, а росіяни та  білоруси. Таким чином, радянська влада мала за мету не тільки фізичний геноцид, а й духовний – знищити, стерти історичну пам’ять народу. 
     Отже, не погодитись, що голодомор 1932-1933 років був геноцидом вкрай важко. Але виникає останнє питання: чим заважало радянській владі українське село? Очевидно: село – це опора національного руху , село- хранитель традицій, культури, духовності. Селянин має землю і є незалежним. А українське село  - це матеріальна база українського національно-визвольного руху.
     Тож, розставимо всі крапки над «і» , подивимося правді в очі  і , головне, вшануймо сьогодні пам'ять жертв такої страшної події як голодомор 1932-1933 років.
                                                                                                                                                                              Анастасія Дубина