ВИХОВАННЯ ЧИ НАСИЛЬСТВО?

Виховання, насамперед, передбачає спілкування.

Не впевнена, що в мене є право писати на такі теми, адже власних дітей ще не маю. Але все ж, я спробую. Не давно на цьому ж таки Кореспонденті вийшла стаття «В Украине открыли горячую линию против насилия над женщинами» і досить багато коментарів стосувались теми «Чи можна віднести фізичні покарання до способів виховання?» – я вважаю, не можна.

Виховання, насамперед, передбачає спілкування. А яке спілкування можливе через насильство? По-моєму, жодне, тим більше, якщо це стосується дітей.

Так, виховання дитини – це найважча і найвідповідальніша в світі робота і часом трапляються труднощі, але ж вини самої дитини в цьому немає, тож вона не заслуговує на те, щоб її били. Та й, у будь-якому випадку, на мою думку, до насильства схильний лише той, кому не вистачає слів пояснити дитині,, що вона робить не правильно і за що її хочуть покарати. Хоча діти, на відміну від дорослих, набагато краще розрізняють поняття «можна» і «не можна», як «добре» і «погано». Для них все існує в двох кольорах: чорному і білому; діти, на відміну від нас, не бачать інших відтінків і не пояснюють свої вчинки «суб’єктивністю».

Коли дитину б’ють, вона часом навіть не розуміє за що. Чому ж тоді не пояснити їй один раз, замість того, щоб лупити за кожну дрібничку. Тим більше, що для дітей це дуже велике приниження і вони цього ніколи не забудуть. З іншої ж сторони, майже всі, кого в дитинстві били батьки, в майбутньому таким же способом виховують і своїх дітей, інколи навіть коментуючи: «Нічого, мене тато в дитинстві ще й не так виховував». Ми хочемо, щоб наше суспільство було розвинутим, то чому ж не відступити від середньовічних методів виховання і нарешті не почати говорити з дітьми?