Ірена Карпа: Якби Положинський організував партію снайперів, я б у неї вступила

Відома українська письменниця Ірена Карпа радить державним лідерам не канонізувати «царя» та відробляти власну карму.

«Щось склепаєш з цього всього. Матюки не викидай!» - попрохала Ірена у кінці нашої розмови. Письменниця неодноразово підкреслювала, що незважаючи на досвід колег, не вступатиме до жодної політичної партії. Але чим же не вгодила Карпі система?

-         Ірено, як усі ми знаємо 28 жовтня Україну чекають чергові парламентські вибори, Ви збираєтеся голосувати?

-         Збираюся. Я, напевне, навіть не полінуюся, не «зажлоблю» гроші на бензин, сяду у авто та навмисне поїду до Яремчі, де прописана. Там і буду голосувати

-         То Ви вважаєте, що від наших голосів щось залежатиме?

-         Звичайно залежатиме! Головне – не дати цій жахливій, ганебній партії, яка керує зараз, пройти на наступний термін. Як громадянин, я робитиму для цього все, зокрема віддам голос за їхніх політичних конкурентів.

-         І Ви впевнені, що наші голоси можуть щось змінити?

-         Так, і чим більше людей повірить, що їхній голос буде враховано, чим ретельніше ми слідкуватимемо за дотриманням регламенту, чистоти виборів, просто не відходячи від виборчої дільниці чинитимемо своєрідний психологічний тиск на того, хто підраховуватиме голоси, тим більша ймовірність того, що нас не обдурять! Коли учасники комітетів бачать, що за ними слідкують, то все-таки «підсцикають» і бояться кардинально змінювати результати. Я вірю, що зберегти наше право вибору можливо мирним способом, без кровопролиття. Але для того ми повинні підняти «дупу» і піти до виборчої дільниці, адже всім відомо, кому зарахують кожен невикористаний голос...

-         Хорошим прикладом для нашої держави можуть бути парламенські вибори у Грузії, чи не так? Як ви взагалі ставитися до грузинського сценарію?

-         Якщо чесно, не знаю, все дуже дивно. Можливо, вибори показали, що Грузія справді демократична країна, адже перемогла опозиційна політична сила. Але водночас, це може бути фальсифікацією, бо [лідер партії «Грузинська мрія» Бідзіна] Іванішвілі є проросійським кандидатом і володіє значними коштами. Я не в захваті від цієї перемоги. Мені дуже подобалися настрої, які були за [президента Міхеїла] Саакашвілі. З ним країна дійсно вийшла на новий рівень. Шкода, що може статися регрес. Коли ми були у Грузії цього літа і я спілкувалася зі звичайними людьми на вулицях, вони висловлювали задоволення реформами президента. Зрозуміло, що за жодного режиму не буде «мед падати з неба і кисіль під ногами текти», але зараз у Грузії відносно спокійно – подолано корупцію, з покінчено бюрократією. Боюся, що нова влада може повернути те ж «радянофільство», яке зараз переживаємо й ми, і яке грузинам вдалося подолати. Хоча, не можна засуджувати таке рішення, адже люди завжди шукають кращого. Хтозна, може в них і вийде, але ці вибори мене щиро розчарували...

-         У своїх інтервю Ви говорите про те, що не прагните вступати до політичних сил, а хотіли  хотіли б організувати власну партію?

-         А як же! Партію мізантропів-індивідуалістів(посміхається). Хоча, якби [лідер гурту «Тартак» Сашко] Положинський створив партію снайперів, я б із задоволенням у неї вступила. Відверто скажу, стріляю непогано.  

-         І в кого б стріляли?

-         Знаєте, є в кого, але ось вбивати нашого «царя» немає сенсу. Це буде тільки на руку його сподвижникам. Лідера одразу забальзамують, канонізують і влаштують гастролі «царських» мощей по Лаврі та інших монастирях(жартує). Насправді, стріляти наших політиків не доцільно. Їх потрібно всадити в повний «копендупен»: забрати все і пустити голими, хай фарбують паркани, сіють хліб. Я за те, щоб наші лідери відробляли свою карму, бо просто їх убити – занадто примітивно.

-         Зараз багато письменників вирішили, що зможуть керувати країно. Зокрема, Марія Матіос є членом партії Віталія Кличка «УДАР», брати Капранови поповнили лави «Української платформи «Собор». Як Ви загалом ставитеся до вступу ваших колег-письменників до політичних партій?

-         Що я можу сказати з приводу Матіос та Капранових – у кожного з них були свої причини, але якщо я все життя проти системи, то якого милого маю ставати її частиною? В системі стирається «Я» і з’являється «Ми». Який би класний ти не був зі своїми прогресивними ідеями,  все одно тебе змусять робити так, як хоче дядя, який «башляє» за всю партію. Я не буду підставляти себе, бо у мене нічого нема крім імені. Звісно, мені б дали службову квартиру, пенсію, але я до цього не прагну. Я й без цього про все хвилююся, а тут ще й хвилюватися про те, що мене хтось підставляє, що я, як клоун, ходжу на ток-шоу, а насправді моя партія чудить щось незрозуміле? Думаю, що я набагато більше зроблю своїми блогами, піснями і книжками, ніж коли робитиму цей цирк, псуватиму собі карму і щодня блюватиму від людей, які мене оточують. Це схоже на те, ніби ти кидаєш себе в сірчану кислоту і кричиш: «Я благородний метал, я врятую вас усіх!». Це не моє.

-         Ви так радикально висловлюєтеся, на щастя у нас досі не прийняли закон про наклеп... Як Ви вважаєте, для чого взагалі потрібен цей закон?

-         Дуже добре, що його відхилили, бо це справді удар по демократії і свободі слова. Зрозуміло, що це виглядало б як повний безлад в очах світової громадськості. Я вважаю, що такий закон, як і закон про гей-паради, заборону камуфляжу робиться для того, щоб журналісти не звертали уваги на той безлад, що відбувається на задньому плані. «Ой, Боже мій, нам же свободу слова утискають!» – крикнули гуртом і побігли на барикади, а тим часом за лаштунками відмивається купа «бабла» і ніхто на це не звертає уваги...

-         Особисто для Вас, як для журналіста, письменниці, чи, може, співачки цей  закон мав би негативне чи позитивне значення?

-         Я вже й без цього маю проблеми тому, що вони заборонили пропаганду гомосексуалізму. Це означає, що за виконання пісні «Очі твої» про любов жінки до жінки, чи пісню «Can`t you see», де головна героїня міняє орієнтацію від куплета до куплета, мене можуть посадити за грати, бо я, виявляється, ратую за гомосексуальне кохання! Це відкидає нас на рівень середньовіччя! Свобода орієнтації – це нормальна громадянська свобода, так само як свобода релігії, свобода слова, переконань. Я не розумію, чому людей турбує чиясь орієнтація, якщо вони самі живуть, вибачте на слові, в повному гівні? Подивіться на увесь цинізм, що відбувається навколо: попи, які підїжджають на своїх дорогезних автівках до храмів і бідні бабусі, які своїми зморшкуватими руками віддають на церкву останні пятдесят копійок. А потім усі йдуть на мітинг і кричать, щов наших проблемах вині геї! Я не можу зрозуміти, чому народ такий темний?.. А щодо свободи слова, то зрозуміло, що будь-яке неприємне формулювання – це вже наклеп! А що робити з перекритими дорогами на Бориспіль, з безкарними вбивствами??? Давайте називати наших державців кульбабками і трояндочками, та тоді ж і ці слова розцінюватимуть як матюки! Але ніхто мене не змусить мовчати! І чим більше ми говоритимемо про це, тим менше затвердять таких ідіотичних законів.

«Щось склепаєш з цього всього. Матюки не викидай!» - попрохала Ірена у кінці нашої розмови. Письменниця неодноразово підкреслювала, що незважаючи на досвід колег, не вступатиме до жодної політичної партії. Але чим же не вгодила Карпі система?

-         Ірено, як усі ми знаємо 28 жовтня Україну чекають чергові парламентські вибори, Ви збираєтеся голосувати?

-         Збираюся. Я, напевне, навіть не полінуюся, не «зажлоблю» гроші на бензин, сяду у авто та навмисне поїду до Яремчі, де прописана. Там і буду голосувати

-         То Ви вважаєте, що від наших голосів щось залежатиме?

-         Звичайно залежатиме! Головне – не дати цій жахливій, ганебній партії, яка керує зараз, пройти на наступний термін. Як громадянин, я робитиму для цього все, зокрема віддам голос за їхніх політичних конкурентів.

-         І Ви впевнені, що наші голоси можуть щось змінити?

-         Так, і чим більше людей повірить, що їхній голос буде враховано, чим ретельніше ми слідкуватимемо за дотриманням регламенту, чистоти виборів, просто не відходячи від виборчої дільниці чинитимемо своєрідний психологічний тиск на того, хто підраховуватиме голоси, тим більша ймовірність того, що нас не обдурять! Коли учасники комітетів бачать, що за ними слідкують, то все-таки «підсцикають» і бояться кардинально змінювати результати. Я вірю, що зберегти наше право вибору можливо мирним способом, без кровопролиття. Але для того ми повинні підняти «дупу» і піти до виборчої дільниці, адже всім відомо, кому зарахують кожен невикористаний голос...

-         Хорошим прикладом для нашої держави можуть бути парламенські вибори у Грузії, чи не так? Як ви взагалі ставитися до грузинського сценарію?

-         Якщо чесно, не знаю, все дуже дивно. Можливо, вибори показали, що Грузія справді демократична країна, адже перемогла опозиційна політична сила. Але водночас, це може бути фальсифікацією, бо [лідер партії «Грузинська мрія» Бідзіна] Іванішвілі є проросійським кандидатом і володіє значними коштами. Я не в захваті від цієї перемоги. Мені дуже подобалися настрої, які були за [президента Міхеїла] Саакашвілі. З ним країна дійсно вийшла на новий рівень. Шкода, що може статися регрес. Коли ми були у Грузії цього літа і я спілкувалася зі звичайними людьми на вулицях, вони висловлювали задоволення реформами президента. Зрозуміло, що за жодного режиму не буде «мед падати з неба і кисіль під ногами текти», але зараз у Грузії відносно спокійно – подолано корупцію, з покінчено бюрократією. Боюся, що нова влада може повернути те ж «радянофільство», яке зараз переживаємо й ми, і яке грузинам вдалося подолати. Хоча, не можна засуджувати таке рішення, адже люди завжди шукають кращого. Хтозна, може в них і вийде, але ці вибори мене щиро розчарували...

-         У своїх інтервю Ви говорите про те, що не прагните вступати до політичних сил, а хотіли  хотіли б організувати власну партію?

-         А як же! Партію мізантропів-індивідуалістів(посміхається). Хоча, якби [лідер гурту «Тартак» Сашко] Положинський створив партію снайперів, я б із задоволенням у неї вступила. Відверто скажу, стріляю непогано.  

-         І в кого б стріляли?

-         Знаєте, є в кого, але ось вбивати нашого «царя» немає сенсу. Це буде тільки на руку його сподвижникам. Лідера одразу забальзамують, канонізують і влаштують гастролі «царських» мощей по Лаврі та інших монастирях(жартує). Насправді, стріляти наших політиків не доцільно. Їх потрібно всадити в повний «копендупен»: забрати все і пустити голими, хай фарбують паркани, сіють хліб. Я за те, щоб наші лідери відробляли свою карму, бо просто їх убити – занадто примітивно.

-         Зараз багато письменників вирішили, що зможуть керувати країно. Зокрема, Марія Матіос є членом партії Віталія Кличка «УДАР», брати Капранови поповнили лави «Української платформи «Собор». Як Ви загалом ставитеся до вступу ваших колег-письменників до політичних партій?

-         Що я можу сказати з приводу Матіос та Капранових – у кожного з них були свої причини, але якщо я все життя проти системи, то якого милого маю ставати її частиною? В системі стирається «Я» і з’являється «Ми». Який би класний ти не був зі своїми прогресивними ідеями,  все одно тебе змусять робити так, як хоче дядя, який «башляє» за всю партію. Я не буду підставляти себе, бо у мене нічого нема крім імені. Звісно, мені б дали службову квартиру, пенсію, але я до цього не прагну. Я й без цього про все хвилююся, а тут ще й хвилюватися про те, що мене хтось підставляє, що я, як клоун, ходжу на ток-шоу, а насправді моя партія чудить щось незрозуміле? Думаю, що я набагато більше зроблю своїми блогами, піснями і книжками, ніж коли робитиму цей цирк, псуватиму собі карму і щодня блюватиму від людей, які мене оточують. Це схоже на те, ніби ти кидаєш себе в сірчану кислоту і кричиш: «Я благородний метал, я врятую вас усіх!». Це не моє.

-         Ви так радикально висловлюєтеся, на щастя у нас досі не прийняли закон про наклеп... Як Ви вважаєте, для чого взагалі потрібен цей закон?

-         Дуже добре, що його відхилили, бо це справді удар по демократії і свободі слова. Зрозуміло, що це виглядало б як повний безлад в очах світової громадськості. Я вважаю, що такий закон, як і закон про гей-паради, заборону камуфляжу робиться для того, щоб журналісти не звертали уваги на той безлад, що відбувається на задньому плані. «Ой, Боже мій, нам же свободу слова утискають!» – крикнули гуртом і побігли на барикади, а тим часом за лаштунками відмивається купа «бабла» і ніхто на це не звертає уваги...

-         Особисто для Вас, як для журналіста, письменниці, чи, може, співачки цей  закон мав би негативне чи позитивне значення?

-         Я вже й без цього маю проблеми тому, що вони заборонили пропаганду гомосексуалізму. Це означає, що за виконання пісні «Очі твої» про любов жінки до жінки, чи пісню «Can`t you see», де головна героїня міняє орієнтацію від куплета до куплета, мене можуть посадити за грати, бо я, виявляється, ратую за гомосексуальне кохання! Це відкидає нас на рівень середньовіччя! Свобода орієнтації – це нормальна громадянська свобода, так само як свобода релігії, свобода слова, переконань. Я не розумію, чому людей турбує чиясь орієнтація, якщо вони самі живуть, вибачте на слові, в повному гівні? Подивіться на увесь цинізм, що відбувається навколо: попи, які підїжджають на своїх дорогезних автівках до храмів і бідні бабусі, які своїми зморшкуватими руками віддають на церкву останні пятдесят копійок. А потім усі йдуть на мітинг і кричать, щов наших проблемах вині геї! Я не можу зрозуміти, чому народ такий темний?.. А щодо свободи слова, то зрозуміло, що будь-яке неприємне формулювання – це вже наклеп! А що робити з перекритими дорогами на Бориспіль, з безкарними вбивствами??? Давайте називати наших державців кульбабками і трояндочками, та тоді ж і ці слова розцінюватимуть як матюки! Але ніхто мене не змусить мовчати! І чим більше ми говоритимемо про це, тим менше затвердять таких ідіотичних законів.