Чи легко бути католиком у Росії?

Представники західної гілки християнства реального рівноправ’я з православними не мають

«Який ще тиск. – дивується прихожанка церкви Успіння Пресвятої Діви Олена з Санкт-Петербургу. – Не розумію, як саме можуть на мене тиснути через те, що я католичка? Та все ж, скажу відверто, деякі православні священники вважають, що окрім їхньої конфесії християн у РФ бути не повинно. Вони не люблять католицизм».

         Навіть зі слів Олени, яка спробувала нас запевнити, що насправді католиком у Росії бути не так вже й складно стає зрозуміло, що їхні стосунки з Російською православною церквою не найкращі.

«В Росії я не був давно. – Ділиться отець Анрі з Тбілісі. – Але про випадки перешкоджання діяльності католиків(заборону будівництва храмів чи повернення забраних більшовиками) чув неодноразово. Та й проблем з реєстрацією общин вистачає».

Загалом католицизм – релігія для росіян не автохтонна, але якщо мусульмани, які також раніше були не чисельними, мають тверді позиції на теренах РФ, то західній гілці християнства часто дають зрозуміти, що вона тут не бажана.

         Звідки ноги ростуть

Католицизм існував у Росії давно, але завжди як відносно нечисельна община. На 1917 рік вона нараховувала 1.160.000 віруючих, 331 приход и 400 священників. Після встановлення Радянської влади католицькі лідери довго чинили опір, але 1922 року все ж здалися і усі їхні заклади були офіційно закриті та опечатані. Згодом з допомогою Папи Пія XI вдалося частково відновити релігійні осередки, та на 30-ті роки у Союзі лишилося лише 2 католицьких храми, які діяли як «церкви для іноземних дипломатів».

         З початку 1990-х католицька церква отримала можливість нормального функціонування в Росії. Але зіткнулася з іншою проблемою: людей, які сповідували цю релігію, залишилося дуже мало, а РПЦ була не в захваті від того, що її прихожани обирали інший напрямок християнства. Між церковними верхівками почав зароджуватися конфлікт.

         Зараз основною проблемою, яка стоїть на шляху порозуміння конфесій, на думку Московського патріарха є прозелитизм, під яким розуміють проповідування католицизму серед православних та навертання їх у свою віру. За його словами монахи католицьких орденів проводять активну роботу у школах, проповідують свої ідеї шляхом створення Молодіжних центрів, організації відпочинку на основі санаторіїв та таборів, розповсюджують католицьку літературу через поштові скриньки. Натомість архиєпископ Паоло Пецци спростовує наведені факти.

         На сьогоднішній день думки щодо кількості католиків у РФ різняться Дослідники наводять цифри від 200 до 600 тис. прихожан, а у довіднику «Сatholic-hierarchy» зазначається що їх у Росії аж 789 тысяч. Та незалежно від кількості, маємо непереборний факт – більшість людей обрали костели вже згодом, і перейшли туди переважно з РПЦ.

         Навернуті прихожани стверджують, що справа зовсім не у пропаганді, а в ставленні до людей: «В РПЦ я не знайшла того, що отримала в костелі. – Ділиться прихожанка Курського Римско-католицького приходу
Успіння Божої Матері Тетяна. – Не вистачає їй сердечності, чуйності, відкритості до людей. В костел я приходжу додому, до Бога. Тут мені спокійно і добре. Не можу сказати чогось поганого і про православні церкви. Не всі вони однакові. В одній приємно знаходитися, у іншій не дуже. Але все ж переважає емоційний дискомфорт».

         Заборонений Валентин

         Утисків Тетяна не відчувала, але про такі випадки чула не одноразово. «Католиків у нас не надто люблять. У великих містах про це не знають, вони мають більшу свободу дій, а в менших трапляється різне. Ось, до прикладу, у сусідньому Белгороді архієпископ усіма правдами і неправдами не дає католикам зареєструвати власну общину, при тому, що до реєстру внесені навіть баптисти. А ще, я чула, що там у державних структурах заборонено святкувати католицькі свята».

         Щодо реєстрації общини конкретної відповіді від влади отримати не вдалося, а ось одне із католицьких свят, День святого Валентина, на Білгородщині не святкується вже понад два роки. 2011-го у цей день були відмінені усі офіційні заходи у школах та інститутах, святкові вечірки у клубах та навіть акції у громадських закладах(до прикладу акція у місцевому зоопарку – два білети за ціною одного).

         Консультант відділу громадських та релігійних організацій білгородської міської ради Григорій Болотнов стверджує, що прямих розпоряджень щодо цього свята не було, надходили лише рекомендації. Питання вирішувалося на рівні окремих структур, хоча Болотнов і зазначає, що до Валентина у них ставляться скептично: «Треба мати уявлення про нашу область: вона мононаціональна і моноконфесійна - проживає 95% росіян і 97% громадян ідентифікують себе з православ'ям. До нас надходили скарги та звернення - не святкувати католицьке свято. Тому можна говорити про те, що влада лише закріпила бажання мешканців».

Білгородські чиновники не самотні у своїй нелюбові до Дня закоханих. Раніше негативне ставлення до цього свята висловили мусульмани Нижньогородської області. Рада улемів обласного Духовного управління мусульман закликала керівників освітніх установ регіону не відзначати День святого Валентина. Правовірні стверджували: святкування цього дня суперечить людській моралі, а слідування звичаям свята веде до тотального розкладання суспільства.

Незважаючи на заборони отець Кирило проблеми, як такої, не бачить: «Не можу погодитися, що на нас є гоніння. Просто місцева влада може більшою чи меншою мірою сприяти розвитку релігії, тому і виникають проблеми з регестрацією общин та інші. А взагалі, католицим у Росії вважається традиційним, які і інші гілки християнства. Ми цілком на рівних правах. Про це свідчий той факт, що 4 листопада в День народної єдності, під час покладання квітів до пам’ятника Мініну і Пожарському Президента супроводжували представники найвагоміших релігійних конфесій, серед яких був наш архиепископ».

         Де зарили собаку?      

         Релігійний фанатизм і екстремізм більшою чи меншою мірою притаманний усім віруванням. Віряни схильні роздмухувати конфлікти на цьому грунті. Ще у позаминулому столітті у своїй роботі «Думки про Церкву» св. праведний Іоанн Кронштадтський писав: «Жодне віросповідання, крім Православного, не може привести християнина до досконалості життя або святості тому, що інші віросповідання, неправославні, «містять істину в неправді».

         Незадоволення своїм становищем у російських католиків викликає не лише різка критика від РПЦ. Зачасту, воно повязано з малою кількістю тематичних програм по телебаченню, відсутністю каналів, радіо, спеціалізованої літератури у вільному продажу. Католики, на відміну від інших конфесій, не мають права проводити євангелізацію у школах та інших закладах, бо це сприйматиметься як пропаганда своєї віри. Папа Римський Росію ніколи не відвідував, а його приїзд, згідно з соціологічними опитуваннями, православні сприйняли б як особисту образу.

На даний момент взаємна неприязнь між католиками та православними у Росії часто породжує локальні конфлікти, але, на думку отця Сергія, до серйозних протистоянь не дійде.

         «Локальні конфлікти, конфлікти на побутовому або парафіяльному рівні, - це звична справа, але у силові протистояння вони як правило не переростають. Не дай Бог, звісно, в Росії католик зайде в храм РПЦ і осінить себе хресним знаменням по-католицькому(зліва направо. – Авт). Йому, в кращому випадку, наполегливо порекомендують хреститися «по-нормальному»(справа наліво – Авт.), в іншому разі - йти в свій храм. Про католицтво не прийнято говорити в православних колах нічого хорошого. Воно характеризується як єресь, щось мерзенне, згубне і нехристиянське ... Православним нав'язується, що істинна і рятівна тільки РПЦМП, а все інше і вже тим паче католицтво - це вчення що проводить до «геєнни огненної». Люди, голови яких заповнені таким сміттям і схильні до конфліктів. Часом, такі протистояння вигідні світській владі».

         Сам отець Сергій з представниками РПЦ не конфліктує, намагається підтримувати конструктивний діалог і дружні стосунки.

         На перший погляд важко сказати, що католицька церква у Росії зазнає гонінь з боку влади, адже усім зрозуміло, що конфлікти між різними релігійними конфесіями існували здавна. Та залишається загадкою наступне. Чому РПЦ, стверджуючи що їхня релігія єдина прийнятна для Росії, цілком мирно співіснує з мусульманами, чисельність яких в скорому часі може зрівнятися з чисельністю самих православних? Можливо тому, що підтримка і просування ідей правлячої верхівки як у церквах так і в мечетях вже давно стали звичними, а тим часом католицизм котролюється Папою і не спішить отримувати нового негласного лідера в обличчі Кремля?

         Звісно, кількість католиків у Росії залишається не великою і вони не становлять значної загрози для влади. Але враховуючи той факт, що їх приходи постійно поповнюються новонаверненими, зокрема молоддю, це не може не викликати побоювань. У такому контексті гра на релігійному протистоянні є напрочуд вдалою, але оскільки, підпільні кроки вже не стримують розростання парафії західного християнства, то у скорому часі треба очікувати більш радикальних жестів. Але зараз з впевненістю можна сказати одне – поки католицька верхівка не погодиться на спільний танок під Кремлівську дудку разом з православними і мусульманами, житиметься їм не легко.