Був ще й такий варіант Конституції!

Забута Конституція

Україна - молода держава, Конституція якої була прийнята лише 16 років тому. Чинне законодавство, зокрема Основний Закон України, викликає суперечливі оцінки через те, що має багато «слизьких» місць, які кожен може трактувати собі на користь. Конституційний процес триває у нашій державі й сьогодні. Над концепцією реформування Конституції України працює Науково-експертна група під головуванням першого Президента Леоніда Кравчука.

На наших теренах видатні представники нації давно намагалися утвердити демократичні цінності, про що свідчить наявність проектів Конституції, Однією з найдавніших історичних пам'яток правової культури є звід часів Київської Русі - «Руська правда», закони якого лягли в основу «Литовських статутів», за яким українці жили ще кілька століть. Початком конституційного процесу можна вважати  «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», затверджені за гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика у 1710 році.  Через історичні обставини реалізувати положення Конституції в життя не вдалося, проте «Пакти» стали важливим поштовхом до розвитку для тогочасної європейської правової думки.

Свої проекти Основного закону пропонували й різні спілки та політичні партії у другій половині 19 - на початку 20 століття. Серед найбільш фундаментальних  робіт був і «Основний закон «Самостійної України» спілки народу Українського». Цей документ, базова ідея якого - створення незалежної української держави, що мала розвиватись на демократичній основі, був оприлюднений в 1905 році часописом «Самостійна Україна». Автори даного проекту – члени Української Народної партії на чолі з лідером Миколою Міхновським, фаховим юристом.

 Поперед за все слід відзначити, що особливе місце в «Основному законі спілки народу Українського» займає визначення прав людини та громадянина. Внаслідок революції для українців мав бути скасований класовий поділ, що, безперечно, є чи не найголовнішою умовою для економічної і політичної рівності.

Проголошувалася і підкреслювалася непорушність таких особистих свобод: недоторканість особи та її помешкання, свобода слова, друку, віросповідання, рівність усіх громадян перед законом.

Як на мене, прогресивним явищем є прагнення до ґендерної рівності: проголошувалася рівноправність жінок та чоловіків: «Всі українці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони можуть бути допущені до виконування офіцияльних обов'язків на Вкраїні».

Головним джерелом державної влади визнавався народ: «Уся власть належить народові українському». Форма правління була визначена як президентсько-парламентська республіка. Було запропоновано систему противаг та стримувань задля збалансування владних повноважень та унеможливлення узурпації влади певними політичними або соціальними групами через поділ влади на три незалежні гілки.  Так, законодавча гілка влади мала бути представлена двопалатним парламентом, який складався б із палати («хати») представників та палати сенаторів. Президент  повинен був зосередити у своїх руках виконавчу владу. Що стосується судової гілки влади, то наголошувалося, що вона має бути цілком незалежною від виконавчої та законодавчої влади. Також було прописано основні положення, покликані  регламентували повноваження та взаємовідносини гілок влади.

Питання недоторканності депутатів час від часу гостро обговорюється у Верховній Раді, тому цікаво, що на рахунок цього є в Проекті УНП. Виявляється, ним передбачалося, що на період роботи в парламенті представники оголошувалися недоторканими особами. Підтвердження цьому Стаття 49, яка визначає: «Ніхто з членів хат не може бути ані затриманий, ані переслідуваний за злочин інакше, як за згодою і дозволом тієї хати...».

 Народним обранцям було заборонено суміщати представницькі функції із державною службою чи представництвом в іншій палаті. Строк повноважень члена «ради представників» складав три роки, а повноваження сенаторів – п'ять років. Відповідно до проекту конституції, право стати народним обранцем «належить ся кожному українцеві, що вміє говорити, читати й писати по-українськи, має 25 років і ще не дійшов 70 років».

Президент мав обиратися шляхом прямих таємних виборів терміном на шість років. Йому було надано досить широкі повноваження, основна функція – призначення й усунення міністрів, інших урядників. Президент оголошувався вождем військ і флоту. Законотворчу роль повністю віддано парламенту, про що свідчить один із пунктів: «Презідент пильнує, щоб закони були виконані, але він не може ані усувати законів, ані увільняти від їх виконання. Презідент оголошує закони». Процедуру імпічменту міг здійснити лише парламент разом із вищим касаційним судом; вони утворювали «народний суд», який мав право на оголошення нових виборів.

Вказаний конституційний проект пропонував існування нової держави у формі «спілки», яка мала об’єднати дев’ять українських земель. Широке місцеве самоврядування, що надавалося земським управам, не слід розглядати як основу федеративного устрою. У пунктах проекту конституції не раз було зазначено, що мала бути унітарною державою, в якій «землі» є територіально-адміністративними одиницями на зразок сучасних областей.

Цікавою пропозицією було й те, що на територіях, де компактно проживають національні меншини, повинні були запроваджуватися третейські суди задля того, щоб не допустити утиску національних прав.

Конституційний проект вказує на те, що політики початку 20 століття зазнали впливу популярних ідей соціалізму і мали дещо ідеалістичні уявлення. Одним із підтверджень цього є, зокрема, й те, що за конституційним проектом 1905 року майбутня держава не матиме постійного війська, а кожна громада матиме свою міліцію. Автори розглядали  скасування постійного війська як важливий крок до унеможливлення узурпації влади, бо вважали, що військо є опорою для панування вищих класів.

 «Основний закон «Самостійної України» спілки народу Українського» можна вважати одним із демократичних взірців для тогочасної світової політико-правової думки. На мою думку, сучасним законотворцям слід звернути увагу на варіант Конституції, запропонований Українською народною партією у 1905 році. Відкинувши дещо ідеалістичну соціальну спрямованість, можна знайти чимало гарних ідей для реформування Основного Закону.