Кожен удар в спину має своє обличчя (Леонід Сухоруков).
Від зрадництва нікуди не
втекти. Воно переслідує людей на кожному кроці їхнього цивілізаційного поступу.
Як би не було прикро, а факт залишається фактом: часто доля не лише окремої
особистості, а й долі тисяч, сотень тисяч,
мільйонів чи навіть сотень мільйонів вершаться негідними гравцями
брудної політичної рулетки.
Вже двадцять років Україна
незалежна намагається здобути авторитет на міжнародній арені, але треба врешті
усвідомити, що для того, щоб нас поважали
і серйозно сприймали інші, треба, у першу чергу, чітко визначити, «чия
кривда, чия правда і чиї ми діти». Звичайно, дуже легко почепити клеймо
зрадника на ту чи іншу історичну постать і водночас зовсім не легко розпізнати
істинного героя. Де вівці, а де вовки, де герої, а де негідники, де справжні борці за ідею і за народ, а де
дешеві демагоги? І понині серед
представників вітчизняної історичної науки не існує одностайної думки щодо
того, кого слід, а кого не слід вважати зрадником інтересів української держави.
На жаль, немає єдності з
приводу цього болючого питання і серед наших громадян. Хтось щиро співчуває
жертвам «розстріляного відродження», а хтось й досі вірить у комуністичні
ідеали сталінських часів. Хтось схиляється перед постаттю Богдана
Хмельницького, а хтось вважає його московським запроданцем. Хтось цінує
діяльність Української повстанської армії та її провідників, а хтось вважає
Степана Бандеру фашистським перевертнем.
Багато суперечливих моментів
знаходимо у нашій історії, але є й такі постаті, сумніватися у зрадництві яких
немає жодних підстав. За доби козаччини на Україні до зрадників ставилися із
особливою зневагою, норми козацького права передбачали жорстоке покарання для
них. До прикладу, можна пригадати кілька найяскравіших прецедентів зради
національних інтересів, які вчинили представники козацтва.
Іван (Григорій) Лобода,
який був запорозьким гетьманом у 90-х роках XVI століття і очолював
повстанський рух проти польсько-шляхетського гноблення, перейшов на бік панів,
за що і був убитий самими ж повстанцями. Історики не втомлюються героїзувати
постать Івана Сірка, хоча насправді його діяльність стала одним із приводів до
Руїни. Сірко, почуваючись господарем на Січі, не обтяжував себе необхідністю
узгоджувати свої плани з Гетьманським урядом, і, таким чином, часто йшов проти
інтересів української держави. Варто лише пригадати те, як запорожці на чолі з
Сірком вирушили за наказом царя у похід
до Правобережної України або як кошовий отаман під час одного із славнозвісних
Кримських походів наказав вбити кілька тисяч українців, які не захотіли
покидати обжиті території, рідню і господарство. Василь Кочубей написав донос
на свого кума Івана Мазепу. Генеральний писар і суддя Лівобережної України таємно
передав Петру І донесення про зміну державних планів гетьмана. Мазепа стратив і
Кочубея, і Івана Іскру, полковника, через якого було передано документи. Зрада
Кочубея викликає огиду й через те, що писар так негарно вчинив заради особистої
помсти, всадивши ніж у спину людині зі свого найближчого оточення. Полковник
Іван Ніс надав інформацію про таємний хід до Батурина московському війську на
чолі із С.Меншиковим. Постать Носа заплямована кров'ю мужніх батуринців, котрі до останнього захищали своє
місто і були жорстоко винищені московськими вояками.
Важлива деталь: найчастіше
зрадниками стають надзвичайно амбіційні люди з не втіленими в життя планами,
ображені вищими чинами, які прагнуть довести всьому світу, що вони непересічні
особистості, здатні змінити навіть хід історії. Зрадниками часто виявляються
ті, котрі взагалі не викликали найменших підозр і користувалися беззаперечною довірою.
Задля формування об'єктивної думки щодо тих чи
інших подій та явищ, необхідно вміти чітко визначати героїв і зрадників, бо
ключем до розуміння історії є відповідь на запитання «Хто є хто?». І чим швидше
ми знайдемо відповідь, тим легше нам буде орієнтуватися у такому складному,
цікавому й загадковому світі історичної науки.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.