Закон про кримінальну відповідальність за «кнопкодавство» непрофесійний

...... і не може бути застосований

14 січня народними депутатами А. Яценюком, О. Тягнибоком та В.Кличком до Верховної Ради України був внесений законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України» (щодо встановлення кримінальної відповідальності за порушення порядку голосування на пленарних засіданнях Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад) №2012.  Законопроектом пропонується притягувати до кримінальної відповідальності аж до позбавлення волі депутатів, які голосують за чужими картками, або передають свої картки для голосування. «Голосування за допомогою електронної системи... – за іншого народного депутата, - карається позбавленням свободи на строк від п’яти до восьми років із позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років», - пропонується в законопроекті. Трішки м’якше покарання передбачено у цьому випадку для депутатів місцевих рад - строком до п’яти років із позбавленням права займати окремі посади протягом трьох чи п’яти років.

Проте це далеко не перша спроба боротися з кнопкодавством – є уже й зреалізовані. 

Так, варто пригадати, що у грудні минулого року парламент схвали закон України №5520-VI від 06.12.2012 «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» (щодо особистого голосування за допомогою електронної системи), який також спрямований на унеможливлення не персонального голосування та сприяння ефективності роботи парламенту. У статті 26 цього закону зазначається, що: «У залі засідань  Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює  здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою». Статтями 37, 47 передбачено, що голосування здійснюється «1)   кожним   народним   депутатом   особисто   за  допомогою електронної  системи  в  такий спосіб, що унеможливлює голосування замість  народного  депутата  іншою особою. Результати голосування фіксуються  поіменно,  в  тому  числі  з  можливим  роздрукуванням результатів  голосування  кожного  народного  депутата.»

Але питання не персонального голосування від прийняття цього закону не зникла.

Проблема особистого голосування насправді виникає від того, що депутати просто часто їздять у відрядження, «прогулюють», або просто хворіють «...Проблема персонального голосування існує у всіх країнах. Скажімо, у Конгресі за півгодини до голосування лунає дзвінок, і всі конгресмени збираються на голосування. У німецькому парламенті також існує практика негативного голосування, коли задають питання: хто проти?» - заявив депутат від Партії Регіонів Юрій Мірошниченко у дискусії щодо персонального голосування в ефірі телеканалу ICTV 26 листопада 2012 р., разом із тим, запевняючи у тому, що партія «зацікавлена в особистому голосуванні».

 Але, що стосується порядку голосування, встановленого регламентом, то навряд чи можна собі уявити таке його системне порушення у західних демократіях. В деяких країнах за такі дії навіть передбачене м’яке покарання.

 У Конгресі США застосовують п’ять різних способів голосування: голосом, розподілом, лічильниками, поіменною перекличкою і таємне голосування (бюлетенями). При використанні способу голосу результати визначаються головуючим по силі вигуків членів палати. Використовуючи розподіл, члени палати підіймаються з місць і перераховуються, відповідно, секретарем палати Конгресу США чи клерком палати представників. За використання лічильників при голосуванні, депутати проходять повз лічильників, що призначені з членів палати і, таким чином, перераховуються. Особливі вимоги встановлені по відношенню до голосування поіменною перекличкою, яке проводиться у випадках, передбачених основним Законом країни чи регламентом, а  також на вимогу 1/5 присутніх членів палати. Голоси, що були віддані «за» («так») чи «проти» («ні»), заносяться до журналу палати. Нерідко поіменне голосування проводиться за допомогою електронної системи підрахунку голосів. Таємне ж голосування (бюлетенями) проводиться лише у випадку обрання президента на позачергових виборах, а також у випадках виборів лідерів партійними фракціями та виборів голів постійних комітетів палат. Тож, за такої системи голосування депутатів видається неможливим уникнути персональної відповідальності за власний голос.

 У зв’язку з нагальністю проблеми особистого голосування в Україні журнал «Кореспондент» провів опитування серед європейських парламентарів з приводу досвіду голосування у залі засідань у їх країнах.

 Член палати громад парламенту Великобританії Джон Віттінгдейл повідомив, що у парламенті Великобританії передбачено лише особисте голосування. Процедура голосування відбувається незвичайним способом і полягає в наступному: якщо депутат за, він повинен пройти в кулуари «Yes», а якщо проти – в кулуари «No». Обидва приміщення знаходяться поряд з палатою громад. Під час цих дій клерки ретельно записують ім’я кожного депутата. Після цього член палати повертаються до зали засідань, а клерки перераховують голоси та інформують про результати голосування спікера, який безпосередньо в голосуванні участі не бере. Член парламенту обов’язково повинен особисто знаходитися в кулуарах для того, щоб його голос зарахували. 

 У федеративній республіці Німеччина депутати мають право голосувати виключно за себе. Голосувати за колегу категорично заборонено. Депутати голосують піднімаючи руку або підводячись з місця. Однак підсумки голосування залежать від спеціально обраної ради, до якої входить Спікер Бундестагу, а також два депутати – по одному представнику від більшості й опозиції. «В особливих випадках, коли виникають гарячі суперечки з приводу особливо складних для країни питань, у нас передбачено персональне голосування. У такому випадку кожний депутат пише своє ім’я на картці, а потім у залежності від позиції кладе її до спеціальної коробки – синю для тих, хто за, червону – проти, і білу – хто утримався», - поділився досвідом з українцями депутат Бундестагу Німеччини Віола фон Крамон. Слід також відзначити, що у Німеччині заборонена легалізація колективного голосування, оскільки воно створює можливості для покупки голосів. Депутат вважає: «Це не демократично. І саме тому, я сподіваюся, що подібна система ніколи не буде легалізована у жодній демократичній країні».  

 Голову конституційної комісії парламенту Фінляндії Кіммо Сасі надзвичайно здивувало запитання журналіста друкованого видання «Кореспондент» «яким чином голосують у Вашій країні та якою могла б бути реакція виборців, якби їх парламенти перейняли український досвід персонального голосування?»: «Знаєте, я не розумію Вашого запитання в принципі. Що означає, чи може депутат не голосувати особисто? Хіба таке взагалі можливо?» - перепитала вона. «Я навіть не можу собі уявити, щоб у моїй країні хтось намагався не те, щоб узаконити таку практику, а хоча б один раз проголосувати за когось іншого. За всю історію нашого парламенту подібних прецедентів не траплялося. Таке може трапитися хіба що помилково. Але навіть у такому випадку, ця подія викличе грандіозний скандал і буде широко обговорюватися у пресі», - запевнила Сасі.  

 Депутат польського Сейму Анджей Халіскі з цього приводу заявив: «Ситуація, коли половина сесійного залу пуста, а у країні з’являються нові закони, для Польщі є недопустимою. Згідно польським законам і регламенту Сейму, під час процедури голосування необхідною є особиста присутність депутата». Працювати за свого сусіда неможливо у Сеймі і технічно, адже для голосування депутати мають спеціальні картки, які заборонено кому-небудь передавати. Окрім того, за відсутність під час голосування депутата можуть покарати фінансово. Наприклад, якщо протягом дня депутат не брав участі у 30% голосувань, автоматично вважається, що він був відсутній на робочому місці увесь день. Таким чином, з його заробітної плати вирахують певну суму.  А для більшої прозорості роботи парламенту результати голосувань розміщують на сайті. Адже, голосування – це персональна відповідальність депутата перед своїм виборцем. Тому, кожний може перевірити, як працював його депутат на відповідній веб-сторінці. Депутат розповів про скандал, який стався 10 років тому через те, що один депутат намагався проголосувати за свого колегу. Як результат, до нього було застосоване дисциплінарне стягнення. Але, головним наслідком для нього стало не обрання на наступних виборах. «Після скандалу голосування за іншого депутата у Польщі вважається шахрайством», - підвів підсумок історії Анджей Халіскі.

 Натомість у Франції депутатам офіційно дозволено голосувати за своїх колег по групі. Це зумовлено тим, що депутати тут обираються за мажоритарною системою абсолютної більшості і, відповідно, значно прив’язані до своїх округів, а тому, не мають можливості постійно перебувати на засіданнях парламенту.

«У Національній асамблеї голосування проходить в один і той самий день тижня – у середу. Кожна парламентська група має свого секретаря. Тому, коли депутат розуміє, що він фізично не зможе бути присутнім на голосуванні, він телефонує секретарю з проханням делегувати його голос колезі по групі», - розповів депутат Національної Асамблеї Франції з 1993 по 2010 рік Тьєррі Маріані.

 Утім, в Україні депутати до Верховної Ради обираються за змішаною виборчою системою, що створює усі передумови для присутності необхідної кількості депутатів у залі засідань для прийняття рішень.

Навряд чи можна нарахувати хоча б з десяток законів України, які були  прийняті за 22 роки незалежності держави відповідно порядку визначеного Регламентом Верховної Ради. Проблема голосування чужими картками безумовно є нагальною в Україні, адже по суті це принижує саму Верховну Раду, її сутність та роль у державі. І тому, порушники мають бути покарані. Однак, це покарання повинно бути адекватним та ефективним. Оскільки саме порушення носить адміністративний характер, то логічно було б, щоб і покарання мало адміністративний характер. Можна було б запозичити досвід Польщі і притягати  депутатів до фінансової відповідальності чи відсторонювати їх від парламентських засідань строком до тридцяти днів. Утім, слід пам’ятати, що найбільш дієвим механізмом контролю діяльності депутатів завжди залишається реакція виборців та громадянського суспільства у цілому.  

З міжнародного досвіду можна зробити висновок, що дотримання правил голосування не є наслідком суворого регламенту парламентів, а скоріше результатом досконалості регламентованої процедури голосування депутатів, яка сама по собі унеможливлює передачу свого голосу колезі, а також усвідомлення відповідальності ролі депутата в країні, проявом особистої політичної культури та дотриманням депутатської етики. «Кнопкодавство» буде існувати доти, допоки депутати «купують» свої мандати (у виборців чи у партійних бонз). Тож, навряд чи криміналізація не персонального голосування шляхом прийняття спеціального закону сприятиме покращенню ситуації в українському парламенті. Адже, за словами класика: «Суворість наших законів значно пом’якшується необов’язковістю їх виконання».

Крім того, опозиційний закон в нинішній його редакції вкрай нагадує політичну агітку – вкрай поверхнево і непрофесійно розроблений, що унеможливлює його застосування. Законом не встановлено: а що буде якщо закон не будуть виконувати (українські реалії), хто відповідальний за його виконання, яка процедура реалізації норм закону, її суб’єкти, особливості притягнення до відповідальності «недоторканих» депутатів і багато чого іншого? Все це робить законопроект, навіть у разі його схвалення, апріорі не придатним до застосування й використання як інструменту у боротьбі проти «кнопкодавства».