Таємниця стародавнього Донбасу

Мало хто знає, що видобуток міді на Донбасі здійснювався ще за часів трипільської археологічної культури — кілька тисяч років тому. Про це писав український краєзнавець часів СРСР Олександр Знойко...

Микола Томенко в своєму блозі розповів про історію заснування Донецька. Ця тема є дуже важливою з огляду на те, що серед жителів Східної та Південної України є поширеною ностальгія за СРСР. Ця ностальгія спирається в основному на міф про те, що своїм індустріальним розвитком Україна ніби-то має завдячувати радянській владі і більше нікому. Цей міф живе, бо мало хто пам’ятає і знає, як це було насправді.

 Адже ні Російська імперія, ні СРСР не будували перші заводи самостійно. Для розробки проектів і контролю за будівництвом запрошували британських, американських інженерів.

 А після Другої Світової війни на відбудові заводів, шахт Донбасу, київського Хрещатика працювали військовополонені німці. Разом з нашими людьми, звісно. Та все ж.

І обладнання для багатьох українських заводів просто привезли з Німеччини, конфіскувавши на їхніх заводах. Не лише тому, що все тут було поруйноване бомбардуваннями. А тому, що устаткування заводів УРСР на початку війни було евакуйоване до російської глибинки, де й залишилось. Після війни уряд СРСР вирішив не повертати те обладнання до України.

Але я хочу порушити тему стародавньої історії Донбасу. Мало хто знає, що видобуток міді там здійснювався ще за часів трипільської археологічної культури — кілька тисяч років тому. Надзвичайно цікаву статтю про це написав український краєзнавець часів СРСР Олександр Знойко. Наведу уривок з неї.

 Таємниця стародавнього Донбасу

 У 60-х роках ХІХ століття на лівому березі річки Калинівки за десять кілометрів від Бахмута (нині Артемівськ) гірничий інженер Носов випадково виявив доісторичні виробки мідної руди, а також шлаки, деревне і кам'яне вугілля, биті тиглі та інші залишки металургійного виробництва. Про це відкриття повідомила преса. На новину швидко зреагували підприємці. Вже у 80-х роках місцеві промисловці Клейменов і Лептуновський почали тут видобування і виплавку мідної руди.

 У процесі розробок видобувачі натрапили на шахти III–II тисячоліть до н.е. На думку спеціалістів з гірничої справи, вони вражали надзвичайною досконалістю і розмірами. В одній шахті було знайдено череп і кістки стародавнього гірника, просочені окисом міді, в іншій виявили кам'яні і бронзові знаряддя виробництва, зокрема бронзові сокири, якими користувалися шахтарі стародавнього Донбасу. Знахідка свідчила про бронзо-ливарне виробництво, що існувало тут ще 4000 років тому.

 Деякий час Клейменов і Лептуновський продовжували видобування і виплавку мідної руди в межах цих копалень. Велася хижацька експлуатація доісторичних споруд, що були неоціненною пам'яткою вітчизняної історії і культури. Та коли знадобилися гроші для розширення виробництва, підприємці занепокоїлись: а що коли міднорудні жили виробили ще стародавні гірники? І експлуатацію шахт тимчасово припинили. Проте це відкриття на Донбасі зацікавило вчених.

 Відомо, що виробництво міді й бронзи викликало бурхливий прогрес цивілізації стародавніх народів. Археологи назвали епохою міді і бронзи IV тисячоліття – VIII ст. до н.е.

 Найдавніші вироби з бронзи були знайдені в Східному Середземномор'ї і Чорномор'ї. Набагато пізніше таємницю цього сплаву розкрили в Індії. У II тисячолітті до н.е. бронзові вироби поширюються в Європі і в Китаї. В Африці бронза з'явилася на тисячу років пізніше, а в Америці (Перу, Болівії) лише у VI–X ст. н.е.

 У зв'язку з тим що донедавна хімічних аналізів археологічних знахідок не робили, вчені неточно називали бронзою стародавні вироби з чорнової міді. Це вносило певну плутанину при визначенні часу і місця появи першої бронзи. Та ось запис, залишений царем Халдеї Ур-Ганною 4500 років до н.е. В ньому говориться про будівництво споруд саме з міді. На території України вироби з міді були відомі в IV–III тис. до н.е.

 Відкриття, зроблене в ХІХ столітті на Донбасі, довело, що вже 6000 років тому наші предки самі видобували і виплавляли чорнову мідь і випускали з неї вироби. Саме тут визрівало і виробництво бронзи. Напевно, тому тільки у Дворіччі і на території нинішньої України існували окремі назви для міді і бронзи. У Дворіччі – уруду і забар, на Україні відповідно – мідь і спиж. Жодна інша мова індоєвропейських народів окремої назви для бронзи не мала. Навіть греки і римляни називали мідь і бронзу одним словом.

 Звідки ж Західна Європа одержувала бронзові вироби — мечі і сокири? Щодо цього пропонувалось і пропонується багато гіпотез. Один із дослідників пов'язував поширення бронзи в Європі з відомою легендою про похід аргонавтів за золотим руном. Він вважав, що то була подорож за бронзою на східний берег Чорного моря. Інші дослідники шукали джерела постачання Західній Європі бронзових виробів у Греції, Індії, Дворіччі. Але всі ці гіпотези спростовувалися. Хоча сучасна назва бронзи в європейських народів і походить від назви італійського порту Бриндізі, куди приходили ще стародавні фінікійські кораблі, але в порти Північної Європи бронза з південних країн ніколи не постачалась.

 Існував північний сухопутний шлях проникнення бронзи в Західну Європу. Вже після Другої Світової війни англійські історики й археологи, вивчаючи руїни стародавнього храму Стоунхендж у Шотландії, дійшли висновку, що будівництво його було здійснене стародавніми пришельцями на Британські острови, які проникли сюди через Нормандію з берегів Дніпра. Ці пришельці й принесли з собою бронзові вироби.

 За сорок років до цього повідомлення англійців археологічна експедиція, очолювана В. Городцовим, вирушила на Донбас досліджувати стародавні мідні шахти, а також мідноливарне і бронзоливарне виробництво. Шахти Клейменова і Лептуновського були засипані і затоплені водою. Лише останніми роками у зв'язку з відкриттям на Черкащині великих протоміст III тисячоліття до н.е. (трипільська археологічна культура) інтерес до стародавнього гірничоливарного виробництва Донбасу відновився.

 Ось що виявили вчені: мідна промисловість Донбасу існувала раніше копалень на острові Кіпр. Великі протоміста III тис. до н.е. на Дніпрі мали мідні вироби вітчизняного виготовлення. Безперечно, і торгували цими виробами із Західною Європою. Адже Риму і Греції ще не було...

 Яка доля доісторичних донецьких мідних шахт сьогодні? Адже місце їх можливого розташування відоме. Гадаю, настав час спільними зусиллями Інститутів археології, геології, гірничої і кольорової металургійної промисловості республіки здійснити їх розшуки і реставрацію.

 Треба створити підземний музей Донбасу бронзової доби. Потрібно й ретельніше розвідати мідні руди в районі Артемівська та руди арсену й олова (цини) на Україні. Здійснення цих заходів допоможе знайти відповіді на історичні питання.

 Джерело: Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – Київ: Молодь, 1989.

 P.S. Олександр Знойко висловив також обґрунтовані думки і з приводу хімічного складу «археологічної» бронзи, і про те, чи довозилася бронза до Північної Європи через Україну транзитом, чи вироблялася саме на Донбасі. Але про це — в наступних постах, можливо…