Чи увійде власний пістолет до джентльменського набору українця?

Є цікавий вислів: у зброї тільки двоє ворогів — іржа і політики. Тобто, читай, за допомогою зброї можна вирішити всі питання і проблеми.

Є цікавий вислів: у зброї тільки двоє ворогів — іржа і політики. Тобто, читай, за допомогою зброї можна вирішити всі питання і проблеми. А вже тих проблем у житті кожного пересічного назбирується до дідька, тож не дивно, що тема вільного продажу зброї в Україні нікого байдужим не залишає.

Навіть сам міністр юстиції Олександр Лавринович висловився на підтримку можливого дозволу громадянам використовувати зброю з метою самооборони.

«Кожна людина, яка не перебуває на обліку в психоневрологічних диспансерах, має дістати право використовувати з метою самооборони травматичну зброю», — заявив він нещодавно у розмові з журналістами. При цьому зазначив, що не бачить небезпеки підвищення криміногенної ситуації у випадку, якщо люди будуть купувати саме травматичну зброю. «Але в жодному разі не бойову», — підкреслив Лавринович.

Ну, міністр міг би додати, що практика кримінального судочинства знає дуже багато випадків, коли при розгляді справи, в якій йдеться про вбивство або про заподіяння тяжкої шкоди потерпілому, судді застосовують термін «перевищення меж необхідної оборони».

Адже, коли у справі фігурує труп, то юридично довести, що вбивство було скоєне в межах розумної оборони, набагато складніше, ніж навпаки. І це при тому, що знаряддям побутового вбивства зазвичай є кухонний ніж чи сокира, чи просто камінь. Якщо ж слідство і суд встановлять, що вбивство було скоєне за допомогою травматичної зброї, яка, як добре відомо, може завдати смертельних травм, то я не заздрю звинуваченому – на нього дуже просто «повісити» саме «перевищення» (коли на нього самого не йшли з вогнепальною зброєю).

Тобто оціночний характер визначення рівня відповідності завданої шкоди при необхідній обороні залишається суттєвим чинником при винесенні судового рішення. Висловлюючись простою мовою, все в руках наших непідкупних суддів, яким належить визначити, наприклад, чи міг звинувачений правильно оцінити розмір загрози і діяти адекватно ситуації, чи достатньо було зробити один постріл, а не два, і в ноги, а не в голову.

Стаття 27 Конституції України стверджує, що «кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань», водночас зазначається, що «обов'язок держави — захищати життя людини».

На жаль, обидва ці постулати, по суті, є лише пафосними деклараціями, адже ми знаємо, що як і держава далеко не завжди надає громадянину захист його життя, так і право людини на свій захист суттєво обтяжене різними законами та відомчими інструкціями.

От і виходить, що у прихильників вільного продажу зброї своя правда, а у їхніх опонентів – своя.

Україна та ще Білорусь залишилися чи не єдиними країнами на пострадянському просторі, в яких більшості громадянам заборонено мати зброю самозахисту (короткоствольну вогнепальну чи навіть травматичну). Можна, щоправда, придбати мисливську, але на те вона і називається мисливською, позаяк сфера її застосування вузько специфічна. У країнах Прибалтики дозволено продаж «вогнепалів», у Молдові також. В Росії громадянин має право на придбання і носіння «травматів» різних видів, а працівники приватних розшукових агентств – навіть вогнепальної.

В Україні, як відомо, право на придбання, зберігання та застосування пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими засобами несмертельної дії, надано лише кільком категоріям громадян: працівникам суду, правоохоронних органів і їх близьким родичам, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, народним депутатам, військовослужбовцям (крім строкової служби), журналістам, державним службовцями та особам, яку беруть участь у охороні громадського порядку та державного кордону.

Чи є підстави сказати, що в Україні криміногенна ситуація краща, ніж у прибалтів чи в тих же поляків, кожен з яких після 18-річного віку може купити пістолет? Питання риторичне.

Можуть зауважити, що, мовляв, менталітет у нас різний, культура не та. А давайте згадаємо, що в дореволюційній Росії громадяни також мали право на володіння вогнепальною зброєю, пістолетами, тобто, навіть неписьменний селянин (а таких тоді була більшість) міг вільно придбати зброю для самозахисту. Виходить, неписьменність ліквідували, а культура впала? Чи може збільшився рівень недовіри влади до народу? Більшовики ж-бо добре знали, як може бути небезпечною для влади людина з рушницею. У літературні герої записували таких персонажів, а в реальному житті ввели кримінальну відповідальність за наявність власної зброї, ножа навіть.

Ця традиція недовіри, причому взаємної, триває і дотепер. Вона і породжує неоднозначне ставлення до проблеми вільного обігу зброї.

Якщо прийняти аргументи «проти» і погодитися з тим, що в нашому суспільстві людям не варто давати до рук зброю – перестріляють одне одного, то як бути з тим, що злочинець, на відміну від законослухняного громадянина, майже ніколи не йде на злочин з порожніми руками, він обов’язково знайде спосіб нелегально озброїтися. І тоді саме злочинець має перевагу у своїх засобах скоєння злочину, а потенційна жертва здебільшого виглядає як кролик перед удавом.

Натомість наявність зброї самозахисту у більшої частини населення створює зовсім іншу ситуацію. В такому разі нападнику доведеться добре подумати, як не наразитися на кулю у відповідь.

Ініціатива вільного продажу зброї уже вийшла на політичний рівень. Партія «Свобода», як відомо, обстоює у своїй програмі надання цього права кожному психічно здоровому громадянину.

«Коли ти маєш в помешканні зброю, по-перше, ти маєш відповідальність за свою сім’ю, ти не будеш вживати алкоголь або наркоту, тому що тобі може переклинити, і ти завжди знаєш, що ти є убезпечений. Зброя може ніколи не застосовуватися, але всі знають, що в тебе вона може бути», — каже один з її лідерів Р. Кошулинський.

Причому мова йде саме про короткоствольну, бойову зброю, про право на пістолет,а не гумостріл. Цю позицію підтримує й голова Української асоціації власників зброї Г. Учайкін.

За його словами, в Україні щодня когось вбивають з травматичної зброї. «Сама назва «нелетальна зброя» вводить людей в оману і люди не сприймають цю зброю серйозно. Однак при недотриманні дистанції стрільби, все може закінчитися летальним результатом. Якщо гумова куля потрапить в око з дистанції менше трьох метрів, людина буде вбита, якщо куля потрапить в скроню — людина буде вбита, гумова куля може пробити джинси і травмувати артерію, і наслідки будуть такі ж», — вважає Учайкін.

Щороку в Україні від рук злочинців гине від 7 до 8 тисяч громадян, стверджує він, до того ж значна кількість людей зазнають тяжких травм, отриманих під час нападів. На його думку, захист за допомогою тієї зброї, яка у них є, а це в основному мисливські рушниці, призводить до фатальних наслідків,оскільки після поранення з такої гвинтівки вижити практично неможливо. «Водночас у пораненого з пістолета залишається 80% шансів на виживання», — вважає він.

Цікавою є інша інформація. Як виявилося, 82 % росіян ставляться негативно до ідеї вільного продажу зброї. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного в Росії наприкінці минулого року

Зокрема, на питання про те, які люди стали б купувати вогнепальну зброю, в разі її вільного продажу, найбільш популярними відповідями були: злочинці, ті, хто відчуває небезпеку за своє життя, а також «багатії». Самі купили б зброю лише 16% росіян і порівняно з 2001 роком частка таких людей помітно зменшилася.

… Добрим словом можна багато зробити, а добрим словом і пістолетом – ще більше. Так жартують в Америці. Для багатьох у світі ця країна є зразком добробуту, свободи і демократії, але так само для багатьох американський досвід вільного обігу вогнепальної зброї є зворотною стороною медалі.