Смертна кара підступно крадеться до українців

Напередодні в парламенті був зареєстрований проект змін до Кримінального кодексу й низки інших законів, мета якого – уведення в Україні смертної кари.

Напередодні в парламенті був зареєстрований проект змін до Кримінального кодексу й низки інших законів, мета якого – уведення в Україні смертної кари.

Його внесли комуністи Петро Симоненко, Ігор Калєтнік і Ігор Алєксєєв.

Найвищу міру покарання пропонують застосовувати для винних у вбивстві з корисливим мотивом; розбої, скоєному організованим угрупуванням; бандитизмі; тероризмі; незаконному виробництві наркотиків організованою групою або при залученні малолітніх. 

Вибори до Верховної Ради давно закінчилися, і деякі партійні лідери, наче за інерцією продовжують робити  гучні заяви,  які не можна розцінити інакше, як засіб здіймання нових хвиль в інформаційних потоках.

Головний комуніст Симоненко знову підняв  тему смертної кари, точніше її відміни в Україні. 

Безумовно, якихось спільників у цьому він знайде, адже сталінське гасло: нема людини – нема проблеми, міцно сидить у декого в головах.

Безумовно, така ініціатива матиме певний резонанс у європейських ЗМІ і європейці черговий раз подивуються нашій схильності вдаватися до простих рішень у непростих питаннях, зокрема, у боротьбі з злочинністю.

Адже що  може бути  більш помилковим, ніж вбити одну людину за вбивство ним іншої людини? Злочинець на те і є злочинцем, оскільки він переступає межу закону, коли здійснює замах на життя. А суспільство, а конкретні судді, виконавці  смертного вироку – вони мають право чинити нове вбивство, брати на себе тягар смерті, тягар, який під силу лише вищим силам?       

Хіба ми можемо  нині вважати, що наша правоохоронна система, суддівський корпус настільки високопрофесійні і морально бездоганні, що спроможні стовідсотково визначати справжнього вбивцю, доводити його вину  і присуджувати  на смерть?  Такої безпомилковості не було навіть за  колишніх радянських часів, це ж факт, і ми знаємо, як карали «не тих» людей, не довівши їхню вину, а лише тому, що треба було швидко закрити справу, відрапортувати «нагору». Справжні ж маніяки  залишалися на свободі і продовжували творити свої чорні справи. Зрештою, і маніяків відловлювали, але життя розстріляним без вини вже ніхто не повертав.     

Чи можемо ми, відновивши смертну кару, спочатку за зумисне вбивство (це ж наче так справедливо), потім  бути гарантовані від того, що  система «увійде у смак» і не почне влаштовувати показові процеси за інші види злочинів з метою залякування громадян? Ну, наприклад, за поширення наркотиків, за зберігання зброї – піди доведи потім, що тобі це банально підкинули.    

Довічне ув’язнення – без права на помилування  - є найбільш адекватним покаранням за тяжкі злочини. Доведено, що злочинець, який усвідомлює, що він приречений померти у тюремних стінах, не має жодного юридичного шансу вийти звідси, зазнає більшого психологічного тиску, ніж у випадку смертної кари.  Багато з них зізнаються, що бажають  скорої смерті за свої злочини, усвідомлюють, що вони нелюди, покручі, не хочуть жити далі.  

Начебто вагомим аргументом прихильників смертної кари є  те, що утримувати довічно ув’язнених надто обтяжливо для бюджету, мовляв,  куля у голову – це дешевше. Проте дослідження, проведені у США і Канаді, довели, що процедура виконання смертного вироку співставна з вартістю пожиттєвого утримання злочинця. Надто дорого там обходиться виконання всіх умов  розгляду справи про виконання смертної кари, сама її технологія.  

Наскільки мені відомо, сусідня Білорусь залишається єдиною європейською країною, де досі застосовується найвища міра покарання.  За деякими оцінками, з початку 1990-х років у цій країні  за смертними вироками було розстріляно понад 400 людей.  У 2012 році на смерть було покарано двох осіб, які, як визнав суд, скоїли терористичний акт з людськими жертвами у Мінському метро. Цей випадок  змусив суспільство заговорити про правомірність застосування смертної кари.

Один з міліцейських генералів у Білорусі Микола Чергінець, загалом схвалюючи застосування такого покарання в якості  фактору залякування потенційних   терористів, все ж таки визнає, що слід  зменшувати кількість кримінальних статей, за якими можливо винесення найвищої міри покарання, і згодом перейти на тимчасовий мораторій на застосування смертної кари.

Але ж Україна цей етап гуманізації кримінальних покарань уже пройшла. То чи варто повертатися до нього?

В.Іщенко