На початку 90-х років був якось на відпочинку в одному з санаторіїв Моршина, що на Прикарпатті. Все мені там подобалося, і люди, і краєвиди, і, звичайно ж, славнозвісна водичка.
Одна морока – періодичні
проблеми з постачанням газу, внаслідок чого санаторні їдальні працювали не
зовсім за графіком. Запам’яталося, як по районному радіо лунали оголошення
типу: «Шановні краяни! У нашому районі
знову сталися перебої з газом, через те, що на газопроводі знижено тиск. Москва не виконує свої зобов’язання по газу».
Відтоді минуло 20 років. І майже всі вони були позначені протистоянням
України з Росією в енергетичному секторі, точніше, навіть на газовому фронті. Яких тільки звинувачень не
наслухалися українці, мовляв, ми вже навіть усю Європу заморозили через свою
непоступливість, небажання пустити російський «Газпром» похазяйнувати на нашій
транзитній трубі.
Апетити Москви трохи вгамувалися лише після Харківських угод 2010 року,
коли було продовжено перебування Чорноморського флоту Росії у Криму в обмін на
знижку у ціні на російський газ на 100 дол.
Тоді нам це пояснювали як дружній крок
назустріч обох країн, який відкриває нові перспективи
співробітництва.
Що ж маємо тепер?
Москва вже не хоче нашої труби, принаймні на словах, а хоче всю Україну (разом
з трубою, звісно) бачити у Митному союзі ЄврАзійського Економічного
Співтовариства. Того самого ЄврАзЕСу, в
основних робочих органах якого голоси при прийнятті рішень розподіляються не за
принципом рівності учасників, а пропорційно. Приміром, в Інтеграційному
комітеті ЄврАзЕС – постійному робочому
органі, де готуються всі проекти рішень,
Росія має 40 голосів, а Білорусь з Казахстаном – по 15, ще 15 мають на двох
Киргизія з Таджикистаном. Так само діє
і Міжпарламентська асамблея.
Тобто, прийняти якесь рішення без
згоди Москви у рамках ЄврАзЕС фактично
неможливо.
У такий новий союз на залишках СРСР пропонується вступити
Україні. Для цього в хід йдуть різні аргументи, у тому числі, звичайно, і
газовий. Нам обіцяють нові знижки, адже Україна з її енергетично ненажерливою
промисловістю залишається найбільшим покупцем природного газу у «Газпрому».
За неповними даними, російський газовий монополіст у 2012 році
продав Україні 33 млрд. кубометрів газу (у 2011 – 40 млрд куб.м.) і
сплатив за це приблизно 13,6 млрд.дол. До прикладу, Німеччина минулого року
закупила у Газпрому 30 млрд.куб.м., Туреччина – 25 млрд. Ефективність
використання енергоносіїв в українській економіці і в цих країнах відрізняється у рази, що
видно хоча б за обсягом ВВП на душу населення: у Німеччині – 38 тис. дол,
Туреччині – 14,5, Україні – 7,2 ( дані
МВФ за 2011 рік).
На початку 2013 року НАК «Нафтогаз України» бадьоро відрапортувала, що
розрахувався з «Газпромом» за імпортований у грудні 2012 року природний газ: «4
січня 2013 року НАК «Нафтогаз України» перерахувала ВАТ «Газпром» близько 618
млн. дол. США за імпортований у грудні 2012 року природний газ. Ціна природного
газу для компанії у четвертому кварталі 2012 року складає близько 430 доларів
США. Відповідно до умов додаткової угоди до базового контракту, яка була
укладена між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» 21 квітня 2010 року, ціна
природного газу визначається з урахуванням знижки у розмірі 100 дол. США за 1000 куб. м.».
Як підкреслюється у повідомленні, «Нафтогаз
України» щомісяця своєчасно та в повному обсязі виконує свої зобов’язання
перед «Газпромом» щодо оплати
імпортованого природного газу, (за листопад, до речі, було сплачено понад 850
млн. дол. США, у жовтні – понад 1 млрд.дол).
Чому Україна не робить рішучих кроків аби звільнитися від сумнівного
привілею щороку поповнювати через рахунки «Газпрому» федеральний бюджет Росії на велетенські суми? Чому
Україна не бере за приклад інші країни-партнери «Газпрому», які через суди
добиваються знижок на газ, і при цьому не віддають свої території, не кидаються
в обійми всіляких союзів?
Нагадаю, восени минулого року Віденський арбітраж відхилив позов «Газпрому»
про стягнення з чеської компанії RWE Transgas штрафних
платежів у сумі понад 0,5 млрд.дол. за невідібраний газ в рамках
контрактів за схемою «бери або плати» (take-or-pay). Суд ухвалив, однак, що чеська компанія
має право знижувати обсяг закупок газу без штрафних санкцій. Крім цього, протягом 2012 року російський газовий монополіст отримав ще декілька
неприємних для себе рішень Феміди: у Стокгольмському арбітражному суді слухалася справа між «Газпромом» і компаніями
Polskie Górnictwo Naftowe та Gazownictwo SA (PGNiG) і польським газотрейдерам вдалося добитися
перегляду тарифів на газ з отриманням знижки більш ніж на 10%.
Також Литва подала позов проти «Газпрому»
на суму 1,5 млрд. євро, нібито переплачену за російський газ через завищені тарифи.
Компанія «Газпром експорт»
звернулась у Торговий суд Відня з заявою
про скасування ухвали Віденського арбітражу у спорі з
чеською RWE Transgas. У
«Газпромі» заявили, що рішення
Віденського арбітражу нібито суперечить законодавству Європейського Союзу, і,
на посилення своєї позиції, наголосили на якійсь антигазпромівській спрямованості.
Грізний монополіст, який ще декілька років тому, здавалося, міцно тримав на
гачку всю Європу, почав банально програвати європейській судовій системі, в
якій антимонопольний принцип є одним з фундаментальних при розгляді справ про
зіткнення бізнес-інтересів.
У Європейському Союзі вчасно розцінили масштаби загрози газового диктату,
почали ширше диверсифікувати джерела постачання природного газу, активніше
впроваджувати програми економії енергоресурсів, а з настанням економічної кризи (немає ж поганого без
доброго) потреби у великих обсягах російського газу взагалі знизилися.
Низка неприємних для російського холдингу судових прецедентів засвідчує
кінець епохи газового диктату з
нав’язуванням умов постачальника, принаймні для більшої частини Європи. Газпром
був змушений увійти у переговорний процес
ще з рядом компаній, серед
яких Shell Energy Europe, Centrex, EGL, GasTerra, DONG, які також забажали перегляду умов довгострокових
контрактів.
Але, на жаль, у цьому переліку немає українських компаній. Нам, виходить,
все одно, яку ціну платити.
Можна, щоправда, згадати, що минулого року Україна вперше наважилася
імпортувати природний газ не зі Сходу, а з Заходу – у німецького
газотрейдера RWE Supply & Trading, за даними Держстату, придбано аж 26 млн.куб.м.,
а середня ціна газу, імпортованого
"Нафтогазом України" з ФРН, склала 425 дол. за 1 тис. куб. м., на 5
менше, ніж у Газпрому.
Є також заяви про те, що у новому
2013 році Україна планує
закачати реверсом з Європи через
Польщу 5 млрд куб. м.
Опрацьовуються ще два альтернативних маршрути постачання
енергоносіїв. За
словами міністра енергетики та вуглепрому Е. Ставицького, йдеться про Словаччину, а також про ввезення газу через
турецькі LNG-термінали с транзитом через Болгарію та Румунію.
Експерти вважають, що через ці
напрями можливо імпортувати до 12 млрд. куб.м., а це вже буде суттєвим кроком на шляху
зменшення залежності від нереально завищених наддорогих поставок з "братньої православної Росії".
Якщо ці плани збудуться…
Віталій Юрійович Іщенко,
громадський діяч, політолог
vitali_yi@yahoo.com
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.