Три запитання до київських виборів

Перш, ніж готуватися до обрання нового столичного голови та міської ради, слід навести лад у діючому законодавстві

Вибори столичного голови та Київради з рядового акту волевиявлення давно перетворились на предмет торгів та подію, яка, іще не розпочавшись, супроводжується складнощами. Що зробило їх такими? Передусім небажання дотримуватись законодавства та прагнення «правлячої» партії за всяку ціну зберегти вплив на Київ.

Влада загралася: поставивши правити «свою людину» – Попова, вона махнула рукою на діюче законодавство і на всю київську громаду. При цьому ігри почалися і тривають давно. Ще з часів Ющенка, котрий – як і наступні правителі – надто поблажливо ставився до Черновецького, уникаючи критичної оцінки подій в місті. А у 2010-му парламент взагалі отримав недвозначний сигнал, і віце-спікер Мартинюк виключив з переліку міст, де мали пройти місцеві вибори, Київ та Тернопіль. 

Ситуація загострилася і з юридичної площини перейшла у суто політичну. І саме в такій якості залишила нас перед необхідністю розв’язати три – так само політичних – питання. Хоча насправді проблем, пов’язаних з київських виборами, набагато більше, я хотіла б насамперед зупинитись на наступних.

Питання перше: якими мають бути київські вибори: черговими чи позачерговими?

Різниця в даному разі є суттєвою. Депутати та міській голова, обрані на чергових виборах, мають термін повноважень п`ять років, а ті самі ж особи, але обрані позачергово, наділяються повноваженнями до наступних чергових виборів. Наступні ж чергові вибори припадають на жовтень 2014 року. (Або на жовтень 2015-го – це питання також є відкритим).

Та в кожному разі, якщо вважати вибори позачерговими, як це пропонує об’єднана опозиція, кияни обиратимуть владу на півтора або два з половиною роки. Ті з депутатів, що пройдуть горнило мажоритарки, будуть не в захваті від подібної перспективи. Проте їхнє невдоволення в даному разі несуттєве – можливо, задля кращої якості влади якраз і непогано, аби громада за короткий проміжок часу ще раз замислилась над довірою своїм обранцям.

От тільки всі ми чудово розуміємо, що в разі переобрання в депутатських кріслах не обов’язково опиняться найбільші достойники. Як це завжди буває в українських реаліях, перемога на конкретних округах значною мірою залежатиме від гаманця кандидата та його приналежності до тієї чи іншої політичної сили.

В даному питанні УДАР виступає за те, аби вважати київські вибори черговими та призначити їх проведення на 2 червня 2013 року. Відповідний законопроект вже зареєстровано нами в Раді. Що, тим не менш, не позбавляє від необхідності вирішити наступну проблему.  

Питання друге: за якою системою мають проходити вибори?

Нині діюча система є змішаною – пропорційно-мажоритарною, при цьому в ній відсутня норма, що давала б право балотуватися самовисуванцям, що ускладнює можливість для балотування представникам громадськості, які будуть змушені або відмовитися від участі у виборах, або пов’язати себе з певною політичною силою.

В законодавстві, яке регулює місцеві вибори, зміни назріли давно. Водночас вони є ділом небезпечним, позаяк всі, мабуть, чули заяву Галини Гереги – все ще чинного секретаря Київради – про те, що місту вартувало б перейти на суто мажоритарну систему й запровадити 90 виборчих округів.

Ми вже побачили на виборах-2012, кому особливо вигідна мажоритарна система. Київська міська рада є достатньо привабливою для людей з грошима, які не пройшли до Ради Верховної. Тож війна триватиме на кожному мажоритарному окрузі.

Мені можуть заперечити, що під час парламентських виборів опозиція у Києві чисельно перемогла. Так і є, одначе маленькій округ купити легше, ніж великий. Тож гречкосіїв, котрі розтягатимуть між собою не надто чистоплотний електорат, не бракуватиме. Ідея Гереги ще не оформлена у вигляді законопроекту, але при бажанні за цим діло не стане. Тим паче, що намір підігнати підсумки іще не проведених київських виборів під догідний ПР результат вже проглядається.

Питання третє: варто чи не варто об’єднувати посади міського голови та очільника КМДА?

УДАР вважає, що варто. Це консолідована позиція усієї нашої фракції. Ба навіть більше: погоджуюся з аргументами тих, хто вважає, що Києву потрібен свій власний виконавчий орган і своє самоврядування - державна адміністрація не повинна бути виконавчим органом Київради. Та й, взагалі, функції держадміністрацій варто переглянути.

Бути «англійською королевою» для мера Києва неправильно і неефективно. Бо коли претендент на цю посаду йде на вибори, він декларує цілий ряд перетворень. Але у підсумку має справу з таким собі Поповим, котрий й не думає сприяти опозиційному діячеві. А проігнорувати присутність «попових» неможливо, бо саме в їхніх руках знаходяться реальні важелі влади. 

Між тим мер не може вплинути навіть на голову районної державної адміністрації, бо він – як і голова КМДА – також призначений президентом. Але хіба президент повинен опікуватися вивозом сміття, прибиранням будинків? Це виключно самоврядні функції та завдання, які перетягнули на себе районні у місті Києві державні адміністрації.

А Черновецького, до речі, «згубило» саме те, що сніг у Києві не прибирали. Навіть не політика і не ставлення до пам’яток архітектури, не розбазарювання столичної землі, а суто побутова проблема. А тепер уявимо собі, що в розпал зими кияни лишаються без тепла і гарячої води – хто буде за це відповідати?  Мер без повноважень чи голова КМДА, який  цілком може саботувати виконання своїх обов'язків, бо майже не залежить від мера і Київради та призначається президентом України?

Нам потрібен повноправний та дієвий мер. Потрібна влада, котра зможе належним чином виконувати свої функції. Для цього київському міському голові слід повернути повноваження керівника виконавчого органу, прибрати з Бюджетного кодексу дискримінаційну норму, згідно якої у киян забирають 50% податку на доходи з фізичних осіб. А ще – коли ми дійсно хочемо, щоб мер Києва представляв інтереси всієї громади – його слід обирати у два тури.

Такими є нагальні питання, котрі слід розв’язати до міських виборів. І чим оперативніше ми це зробимо, тим краще. Може, хоча б вибори-2013 відрізнятимуться від загальних тенденцій останнього часу і піднесуть досвід Києва як зразок та приклад для наслідування? Надії на це мало, та все ж вона у нас є.