Дві моделі вищої освіти – два шляхи розвитку країни (аргументи 1 та 2)

Камені спотикання: Автономія навчальних закладів і децентралізація управління та більше прозорості – менше корупції.

Камені спотикання: Автономія навчальних закладів і децентралізація управління та більше прозорості – менше корупції. 

Перш за все, почну з того, що під час обговорення законопроекту №1187-1 я особисто провела понад два десятки зустрічей з освітянами, студентами, українськими та міжнародними експертами. Громадські обговорення відбулися у 15 містах України. Законопроект №1187-2, розроблений під керівництвом М. Згуровського, це також продукт роботи найкращих представників освітянської спільноти. Провладний законопроект №1187 з’явився у надрах Міносвіти і відображає насамперед інтереси і погляди чиновництва.

Отже, можна виділити такі позиції, за якими маємо принципові розбіжності між провладним і альтернативними законопроектами.

Перше. Автономія навчальних закладів і децентралізація управління. Про це сьогодні говорять і в опозиції, і у владі. Насправді, університети знаходяться в ручному керуванні влади. Внаслідок встановлення у системі вищої освіти жорсткої виконавської вертикалі, виші перетворилися на елементи колосального бюрократичного механізму з продукування і продажу дипломів.

Звісно, влада хоче зберегти цей стан речей. Не дивно, що у провладному законопроекті Калетніка – Ківалова передбачено 22 контрольні функції для центрального органу влади. У нашому законопроекті (№1187-1) – лише три. Законопроект №1187-2 (авторство робочої групи під керівництвом М. Згуровського) передбачає 11 контрольних функцій для Міносвіти.

Друге. Більше прозорості – менше корупції. Ми хочемо викорінити зловживання з системи освіти, а влада хоче зберегти і примножити корупційні схеми.

Сьогодні повноваження з ліцензування та акредитації вишів належать чиновникам Міносвіти. Це – цілковито непрозора сфера. Ми пропонуємо передати ліцензування та акредитацію спеціально для цього створеній незалежній Національній комісії регулювання освіти і науки. Влада пропонує залишити ці повноваження собі. Відомо чому.

Вважаю, що вкрай важливо – надати вищим навчальним закладам фінансову автономію. Для цього, ми пропонуємо передати їм землю, будинки та інше майно на їхній території. Маючи в розпорядженні реальні ресурси, які дозволять залучати інвестиції, виші матимуть справжні можливості для розвитку.

Ще одна пропозиція - змінити принцип розподілу держзамовлення. Нині надходження коштів в університети залежить винятково від доброї волі міністерства, яке у ручному режимі розподіляє держзамовлення. Ми пропонуємо залишити державне замовлення тільки на підготовку фахівців для роботи в державних установах відповідно до прогнозованих потреб. Розподілятиметься воно між вишами на конкурсних засадах. Жодного ручного керування, жодних зловживань. Решту коштів на навчання пропонуємо розподіляти за принципом «гроші за людиною» за механізмом державних грантів. Ці кошти потраплять у той вищий навчальний заклад, який обере абітурієнт. Це мотивує виші пропонувати якнайкращу якість освіти, щоб отримати ці кошти і створить конкуренцію та прозорі правила гри на ринку вищої освіти.