Чи будуть зміни на Східному фронті?

Дивуюсь, як пана Штефана Фюле на всіх вистачає. 20 лютого комісар Євросоюзу з питань розширення і політики добросусідства зустрівся у Брюсселі з представниками Білорусі

Дивуюсь, як пана Штефана Фюле на всіх вистачає. 20 лютого  комісар Євросоюзу  з питань розширення і  політики добросусідства зустрівся у Брюсселі з представниками Білорусі і обговорив з ними питання модернізації білоруського суспільства.  25 лютого він братиме участь у саміті Україна – ЄС, де також  будуть порушуватися питання реформування, але вже українського суспільства і його політичної структури, з огляду на перспективи підписання Угоди про асоціацію.

А на початку лютого єврокомісар, як відомо,  відвідав нашу столицю, де перевіряв готовність керівництва України до нового етапу зближення з Євросоюзом. 

Тобто активність пан Фюле виявляє велику.  Ну, робота  в нього така -  забезпечувати розширення і добросусідство, закликати колишніх вихованців соцтабору переходити на стандарти нової для них  системи, яка грунтується на засадах  європейської демократії, відшліфованої не одним сторіччям.

Але на східному фронті – без перемін. Під час свого останнього візиту до Києва пан Фюле не приховував розчарування  нашими темпами виконання умов щодо досягнення асоціації з ЄС і закликав активніше здійснювати реформи.

Основний його месидж полягає у тому, що  часу на виконання   основних умов:  ліквідація вибіркового правосуддя, вдосконалення виборчого законодавства, посилення антикорупційних заходів -  залишається небагато. У листопаді цього  року має відбутися саміт Східноєвропейського партнерства і якщо Україна не встигне за цей час виконати низку умов, то  підписання Угоди про асоціацію з ЄС  буде відкладене на невизначений термін. Дуже невизначений.

Україна ризикує втратити свій шанс і залишиться у старій системі цінностей і координат, заявляють у Брюсселі.

Водночас з Києва, на найвищому офіційному рівні, лунають запевнення у пріоритетності євроінтеграційного напряму і, відповідно, курсу реформ. Мовляв, он і Верховна Рада знайшла у собі сили розблокуватися і ухвалити заяву щодо європейської інтеграції

На інших же рівнях влади можна почути й альтернативні думки. Наприклад, не останні люди у Партії регіонів - керівник  парламентської фракції  Єфремов і колишній віце-премєр Тігіпко днями в одній з  телепрограм закликали не робити однозначний вибір і не забувати про російський вектор.

«Я вважаю, нам треба будувати свою державу. І коли ми обговорювали - Європа чи Росія, то давайте ми подумаємо: сьогодні в Росію поставляємо нашу продукцію на 22 мільярди доларів, у Європейський Союз - на 17 мільярдів доларів», - зазначив Єфремов. При цьому він визнав, що у перспективі саме європейський ринок є більш привабливим, оскільки його обсяг –майже  16 трильйонів доларів, а ринок ЄврАзЕС у рази менший.  Тігіпко у свою чергу заявляє про максимально можливе співробітництво з Митним союзом за формулою  «3+1» таким чином, щоб це не суперечило нашій інтеграції з ЄС. "Наша зовнішня політика повина бути прагматичною», - відзначив він.

Всі ці  розмірковування, як на мене, нагадують старий анекдот,  коли будівельники, споруджуючи нову  лазню, сперечалися, які ж дошки стелити на підлогу: стругані чи ні. Одні кажуть, треба нестругані, адже  люди можуть на гладенькому підковзнутися, а інші заперечують, що на неструганих дошках можна скабку загнати в ногу.  Сперечалися, сперечалися, врешті вирішили: стругати дошки, але класти струганим  донизу.

У нашому випадку за такими суперечками ми можемо взагалі забути, навіщо нам приєднуватися до якихось міждержавних об'єднань, ким ми там будемо – бідними родичами чи повноправними партнерами?  Збережуть українці свою ідентичність чи розчиняться на геополітичних просторах як маленькі частини механізму транснаціональних корпорацій?

Зверніть увагу, що у суперечках про інтеграційний вибір передовсім мова йде про суто торгово-економічний аспект. Мало не на калькуляторах підраховуємо, скільки мільярдів матимемо на Заході, скільки на Сході, хто нам дасть більше кредитів і чиї умови будуть вигіднішими. Прагматика, одне слово.

Але за цим забувається, що інтеграція – це не лише економіка, далеко не лише. Вступаючи у нові міждержавні системи, Україна бере на себе зобов’язання враховувати ті правила і традиції, які є органічними,  наприклад, для Західної Європи,  які розвивалися і вдосконалювалися століттями. Зобов'язання діяти у новому для більшості нинішнього населення України  правовому, культурному просторі.

Ви ж подивіться, як важко  дається нам  західний досвід  тієї ж пенітенціарної системи, про яку зараз так багато розмов.    На Заході людина і у вязниці залишається людиною, її карають позбавленням волі, але не громадянських прав. У нас же арештований, тим паче засуджений, є по суті безправною особою, беззахисною перед тюремною машиною покарань і залякувань. Засуджений не  може навіть оформити собі пенсію вчасно,  або зарахувати до трудового стажу час, який він пропрацював на примусових роботах у тюрмі.   

Чи може  в Євросоюзі з'явиться можливість вибирати, де відсиджувати свій термін покарання? Так тоді ж наші тюремники залишаться без роботи.

Жарти жартами, але відкриті кордони можуть стати і плюсом, і мінусом у розвитку Української  держави.     Захист вітчизняного  виробника вже 20 років є проблемою для наших законодавців, які дозволили заповнити внутрішній ринок китайським, турецьким, яким завгодно ширпотребом, внаслідок чого Україна вже не перший рік має від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі. Минулого року  отримали вже понад 7 млрд. дол перевищення імпорту над експортом.

Недавно їздив  у справах до Києва. Пам'ятаю, там на розі двох центральних вулиць   розміщувалися два продуктових магазини: гастроном, який зберігся ще з совєтських часів, і молочний.  У них завжди  був гарний вибір харчів, товар не залежувався. А оце пройшовся знайомими вулицями – нема тих магазинів, замість них бутики, модний імпорт. А навпроти – новий великий павільйон з написом "Білоруські продукти".  От тобі й  захист вітчизняного ринку, з  новими робочими  місцями.

Пан Фюле не втомлюється закликати до модернізації того ж білоруського суспільства, регулярно зустрічається з білоруськими борцями проти режиму Лукашенка. А президент сусідньої країни всіляко ігнорує заклики почати діалог  з представниками опозиції і оперує європейською риторикою  лише тоді, коли йому треба вести чергові переговори з Москвою. Тобто для нього  європейська перспектива – лише аргумент у суперечках з Кремлем, мовляв, не дасте нам кредити,  тоді підемо до Європи.

Може і для наших керівників безкінечні розмови про європейську інтеграцію стають лише розмінною монетою   у переговорах з третьою стороною?