У виборі інтеграційного вектору влада керується виключно особистими інтересами

Україна від самої зорі незалежності найбільше нагадує такий собі міст між Європою та Азією. При цьому цей міст не є частиною ні того, ні іншого берегу.

Україна від самої зорі незалежності найбільше нагадує такий собі міст між Європою та Азією. При цьому цей міст не є частиною ні того, ні іншого берегу. А за 21 рік – без належного догляду і ремонту вкрай зістарівся й більше схожий на брухт, з усієї сили хитається від найменшого політичного вітру, тримається на чесному слові й завдяки тому, що нікому не треба й ніхто ним не користується. Лише питання часу коли цей міст рухне у прірву й його розламані рештки приб’є до того, чи іншого берегу, або, щось, і туди і туди.В переддень 16-го Саміту ЄС- Україна, який розпочнеться 25 лютого у Брюсселі, в черговий раз в експертних та медійних колах активізувалася бурхлива дискусія щодо вибору вектора зовнішньоекономічної та політичної інтеграції. Одні виступають за величезний європейський ринок, привабливо організований соціальний та політичний устрій, інші – за традиційні культурні зв’язки, перспективи промисловості та дешеві енергоносії. Сторони активно, а часом й емоційно, обмінюються аргументами, економічними викладками, політичними прогнозами, іноді не гребують прийомами шантажу та залякування. Громадська думка з цього приводу за соціологічними дослідженнями також розколена майже навпіл.

Проте і ті, й інші забули, що в умовах медійної маніпуляції та відсутності належної традиції й культури державного управління в Україні марно сподіватися на практичне раціонально розраховане рішення, що піде на користь усьому суспільству і державі. Хіба що у разі вдалого співпадіння обставин.

Мотиви, якими керується влада є вкрай обмежено раціональні. Й обмежені вони виключно власними приватними інтересами й інстинктом самозбереження. Особисті страхи та стереотипи – головний рушій процесів прийняття рішень нинішньої української політичної та економічної еліти.

Для української влади вибір між інтеграцією на схід, чи на захід – це навіть не вибір між дешевими російськими енергоресурсами, й цивілізаційно привабливою Європою, а пошук і торги за місцем де можна зберегти владу й накоплені багатства, чи – хоча б багатства. Хто пообіцяє краще збереження становища й майна нинішніх керманичів України, туди вони й будуть «інтегровувати» країну, попередньо потужно обробивши суспільство з «масмедійних гармат».

Тому, швидше за все, в черговий раз, буде прийняте абсолютно ірраціональне рішення (з точки зору перспектив державотворення й національних інтересів), аж до здачі у полон. При цьому, навіть, неважливо кому «здаватися» й коли (приклад СОТ ще живий та актуальний) – хоч на Схід, хоч на Захід. На порядку денних цих людей лише питання особистих гарантій.