Місто, якому ліньки усміхатися
27 лютого 2013, 21:19
Власник сторінки
журналіст
У Львові люди зумисне роблять флегматичний або знедолений вираз обличчя, щоб до них не підходили із нав'язливими питаннями: "Як справи, чувак".
Приїхала
до Львова о 09.20. Вирішила пройтися до центру, де завжди зранку п'ю
каву з коньяком, бо абсолютно тверезою Львів чомусь не сприймаю. І куди
не кину оком - обличчя знедоленої, забутої Богом людини.
Я вже було
подумала, що негайно потрібно винайти окуляри, в яких було б все видно,
крім людей. От йдеш собі в окулярах містом, і так радієш, всьому
смієшся, цілуєш дерева, гладиш будинки... І жодного перекривленого
обличчя, жодних заплакано-заспаних душ.
Я йшла через все місто,
піднялася на Високий замок. Думала, може закохані у цьому місці
усміхаються. А зуськи. Того ранку хлопець сварив дівчину, чому вона
курить. Далі побачила як чоловік салом годує синиць. Може він мені
усміхнеться. Але ні, він втік. Мабуть, подумав, що я хочу з'їсти сало
для синичок. Потім спустилася до ополонки на Підзамчу. Ну моржі точно
усміхаються. Приймні в Києві завжди. Але львівські моржі не те що не
усміхаються, вони навіть не спілкуються між собою.
У депресії я пішла у
"Під клепсидрою" напиватися. Там піаніст грав легкий джаз. І він був
першим львів'янином, який мені усміхнувся. А на прощання сказав, що
усміхається він зазвичай фальшиво, це в нього така захисна реакція, а не
рефлексія на радість. Нема у Львові усмішок, тому там ніхто нікого й не
питає: "Як справи, чувак?"
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.