безалкогольні

напої

Я – вода. Нібито легко відчутна на пальцях, нібито легко закутувана в чашки. Ні. Вода незупинна. Вода може залишити по собі лиш вологість, яка невпинно випарюється з Твоєї шкіри та плечей. Вода не існує в самотності, вода не існує з чимось. Вода рухається, навіть за відсутності руху відносно Тебе. Вода маневреніша за пісок, який завше просочується крізь пальці та засипається в білизну на пляжах. Пісок ти забираєш з собою, воду ти не захопиш ніколи.

Вода інакша. Інакша ніж Ти, інакша ніж вони. Вода хоче бути чаєм. Солодким чорним чаєм. Ні кавою, ні розбавленням для віскі. Чаєм. А що чай? Той чай, котрим вода хоче бути?
Вода+цукор+заварка. Десь так. За відсутності всіх інгредієнтів Мого чаю не буде. Правильного чаю. Або гірка коричнева рідина, або солодка прісна прозорість.

Для чаю вода повинна бути гарячою. Ледь покошеною від втрат у вигляді випарів, але досить спокійною аби злитись з іншими інгредієнтами. Чаю з води кімнатної температури ти не виведеш. На жаль.

Гаряча вода, заварка збудження (міцні чорні травинки) і цукор ніжності. Саме так.

Вода. Це буде лише вода. Та й чай буде лише водою. Але вже іншою. Але саме такий напій є для мене необхідністю.

Скоріш, бо вже стине