Революція – ніжна квітка, а не бур’ян при дорозі

Різниця між революцією, яка підносить країну на вищий рівень, і тією, яка її руйнує, – у дрібницях.

Успішна революція зростає зі здорового зерна, живиться гідністю, патріотизмом, порядністю, чесністю та честю своїх батьків.

Плід такої революції – країна, що має шанс на успіх.

Своїм шансом скористалися країни Європи після революцій 1989 року: Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, пострадянські Естонія, Литва, Латвія. Об’єдналися в єдиній країні німці, розділені низкою бар’єрів, найслабшим з яких виявилася, якраз, зруйнована за кілька днів Берлінська стіна.

Революційні зміни сприяли появі успішних країн у Сингапурі та на Тайвані.

На початку ХХІ століття отримали свій шанс Грузія та Україна. Грузія ще має надію. Україна очікує наступного шансу.

Бачив світ й інші революції. Криваві, виснажливі економічно, продовженням яких була тривала громадянська війна.

Різниця між революцією, яка виводить країну на вищий рівень, і тією, яка її руйнує, – у дрібницях. У першому випадку революційні перетворення  детально готуються роками попередньої роботи, мета, цілі та засоби їх досягнення є зрозумілими не лише вождям, а й рядовим революції, авторитет лідерів є визнаним, організаційні структури підготовлені, їх «боєздатність» випробувана низкою попередніх дрібніших завдань.

У другому варіанті революція – стихія, мета, цілі та завдання якої формуються вже в процесі, лідерів багато, вони не визнають легітимність одне одного, команда – ополченці, які набираються в умовах бойових дій, а їх моральні та ідейні якості є другорядними поруч з готовністю воювати за гроші.

 Зрозуміло, що йти другим шляхом – безвідповідально для лідерів народу, який продемонстрував світові зразкову Помаранчеву революцію.

Революція неминуча. Її потрібно плекати, а не пускати самопливом. Не цуратися успішного досвіду. Лідери опозиції мають знайти в собі сили зняти власні корони (а разом з ними – крокодилові черевики, дорогі костюми та краватки) і йти до людей. Йти не лише в обласні центри, а й у дрібні містечка та села України. І перш за все, відвідати «польових командирів»: Юрія Луценка у колонії на Чернігівщині, завітати до осель Володимира Філенка, Тараса Стецьківа та Романа Безсмертного. Бо вони знають, з чого починати.

Згоден, що неможливо двічі увійти у ту саму річку. Кожна наступна епоха народить своїх героїв та польових командирів. Але форми і результати східних революцій повинні додати відповідальності українцям за те, щоб внаслідок наших змін не вродив бур’ян. А виросли красиві квіти.