Український комплекс меншовартості та його наслідки

"Ох, краще б її, цієї української мови, не було. Коли в село приїздить районне начальство, то говорить тільки російською, а ці ж болгари... то почуваєшся "білою вороною".

Український  комплекс  меншовартості
                                                       та його наслідки
     1.1 Почну з особистого цікавого спостереження. Свого часу, (це було уже після 91-го року) виникла думка "підштовхнути" бердянських галичан до самоорганізації земляцтва. До того з'ясував, що в місті їх, галичан, задосить. Розширюючи коло і спілкуючись з ними, несподівано виявив не зовсім приємний для себе факт: більшість із них приховують свою приналежність до "західняків", стараються не вживати публічно укр. мову.Більше того, вони часто відмовляються від роботи в "Просвіті", а тим більше - у НРУ, щоб не "засвітитися". Однозначно, що тут мало місце комплексування на меншовартість (кмв).
  Взагалі кмв має широкий діапазон мотивацій, починаючи з негарної зовнішності, немилозвучного прізвища, чи вуличного прізвиська. Як бачимо, починається кмв з ранньої юності і часто супроводжує людину до похилого віку. Зрозуміло, що в зрілому віці людина, відповідно, комплексує "зрілими", більш глибокими мотиваціями.
  Змолоду, навчаючись в одному з одеських вузів, зблизився з однокурсниками євреями. Це товаришування, а вірніше, підсвідома прихильність була обумовлена спільною проблемою - національним питанням. У мене - проблема рідної мови, у них - болюча тема етнічності. Тоді ж прийшов до переконання: українці та євреї є найбільш рефлексуючі на національному грунті з мені відомих народів.
  1.2. Чому українець масово комплексує на мовному, етнічному грунті?
Причина очевидна: вона в нашому минулому. Народ пам'ятає, що колись його предки створили велику державу - імперію Русь. Пам'ятає про часи козаччини, визвольних рухів 18-20 століть, коли мільйони українців загинули в боротьбі за незалежність. І ось цьому люду кажуть: такої (української) держави не було, такої (української) мови не було, немає і не буде. Тут щонайменше закомплексуєш!
  Зрозуміло, що наш кмв - не гріх і не вина людей. Його витоки - у тій національній політиці, яку проводила Російська імперія. А потім - нова Система в оболонці СРСР.
  Між іншим, рефлексії розвивають у людини інтелект, поглиблюють її внутрішній духовний світ. Поскільки укр. нація відноситься до найбільш комплексуючих, то природно, ця розвиненість має присутність і у нашого народу. При цьому, виходячи з нашої багатовікової бездержавності, вона носить специфічний характер: проявляється в сферах діяльності, пов'язаних, так би мовити, з елементом мрійливості.
  До цих елементів мрійливості можна віднести поетичність, музичність та співучість. Саме тут ми досягли показників світового рівня. Особливо вражаючі досягнення українців в царині народної пісні та оперного, класичного жанру. Назву лише частину славетних наших співаків: І.С.Козловський, С.Крушельницька, М.Донець, Б.Гмиря, Є.Мірошниченко, М.Стеф'юк, Б.Руденко, Д.Петриненко, Н.Матвієнко, А.Солов'яненко І цей список можна продовжувати і продовжувати!
   Та повернімось до наших проблемних питань.
  2.1. Понад 60 років свого свідомого життя постійно знаходжусь в епіцентрі процесу русифікації, процесу витіснення української мови. Це явище прийняло масовий характер ще з 70-х років мин. століття і з кожним десятиліттям все більше набуває ознак, які в науковому світі кваліфікуються як "відмирання" мови.
  Після грудня 1991 року склались нові обставини, які давали можливість позбавитись етнічного і мовного гноблення. Проте бажаних змін не настало. Постає питання - чому?
  Радикально налаштована частина українців у пошуках винних пішла хибним шляхом. Все звелось до звинувачень у підступності Москви, або ж "п'ятої колони". Зараз долучають сюди ще й олігархів. Було втрачено дорогоцінний час.
  Думаю, що причину новітніх проблем треба шукати в українському комплексі меншовартості. Спробую це пояснити. Мова йтиме про згубну роль регіональних діалектів нашої мови, а також про новітні проблеми при вивченні споріднених мов (про цей феномен буде сказано окремо). Наша літературна мова з часів Т.Шевченка, П.Мирного,Л.Українки так і не змогла, з об'єктивних причин, поширитись на всі терени сучасної України. Ось тут, на цих окраїнних землях двобій між російською літературною і українською діалектною мовами закінчується, як правило, на користь першої. І вирішальним фактором при цьому стає кмв.
  Мій знайомий, Володимир Семенович з села Новотроїцьке Бердянського району, вдома говорить українською. Хоча й засміченою. Як і вся його родина. Та ось ми вийшли на вулицю, до автобусної зупинки. І тут В.С. у розмові з селянами - сусідами перейшов на російську мову. Я знаю, що більшість цих людей вдома теж користується українською. При нагоді спитав В.С., чому він тоді перейшов на російську. Трохи помовчавши, відповів: "Ох, краще б її, цієї української мови, не було. Коли в село приїздить районне начальство, то говорить тільки російською, а ці ж болгари (в селі проживають також болгари, є й росіяни, проте більшість мешканців - українці) на сходках теж говорять російською, то почуваєшся "білою вороною". Цією фразою В.С. підтверджує, що він комплексує на меншовартість і страждає від неповноцінності батьківської мови. Не залишимо поза увагою і акцент В.С. на мові держслужбовця ("начальство"). Недарма в народі кажуть, що "риба гниє з голови".
  Подібне пояснення, як у Володимира Семеновича, мені приходилось чути і від інших. Цікаво, що дехто з них взагалі не сприймає свою батьківську мову за українську. Зокрема так вважають Надія Григорівна, Любов Миколаївна, Анатолій Васильович. Проживають вони в Бердянську, проте вихідці з навколішніх укр. сіл; навчались в українських школах. Зараз всі послуговуються, в основному, російською.
  До речі, теж саме говорять і кубанські українці, нащадки чорноморських козаків. У 1978 р. мав нагоду відвідати азовське побережжя Росії; спілкувався з тамтешнім людом - рибалками (проживали в Камишеватському районі). Між собою в бригаді вони спілкуються, як на мене, українською, хоча й засміченою. При тому не вважають свою мову українською, називаючи її "дідівською", або ж "хохляцькою".
  2.2. Пригадую Миколаївщину 40-50-х років мин. століття. Ось велике село - райцентр Баштанка. На вулицях мого дитинства і юності дзвеніла тільки українська. Хоча й засмічена. Небезпеки чи конкуренції для неї не було. Спроба уже в 60-х "ініціативних" приїжджих з Росії перевести середню школу на російську мову викладання закінчилась фіаско: батьки не дали згоди.
  До речі, російська мова тих часів була не краща нашої, регіональної. Це засвідчую особисто. У 1949 році став володарем першого у моєму житті радіоприймача. Смішно сказати, це був власноруч зібраний детекторний приймач; проте він "ловив" усю Європу - від Уралу до Атлантики! Зимовими вечорами, коли проходження р/хвиль було найкращим, подовгу засиджувався над ним. На протязі 1949-1950 р.р. мав можливість слухати дикторів різних р/станцій, зокрема Саратова, Куйбишева, Горького, Москви, Пскова. Пам'ятаю, мене дивувала їхня мова, як вона при переході від Саратова до Пскова змінювалась і відрізнялась! Це були різні, діалектні мови. І зовсім не схожі на мову Пушкіна.
  За останні 50 років ситуація докорінно змінилась. Російська літературна мова активно прогресувала. І активно просувалась на периферію нової імперії. Художня російська книга полонила простори багатьох республік, зокрема й України. Все це об'єктивні речі, все це факт.
  2.3. Підсумовуючи, скажемо: одною з головних причин нашої сьогоденної мовноі проблеми, а конкретніше обвальної русифікації останніх десятиліть на Півдні і Сході України, стала, образно кажучи, міська і сільська вулиці.
  Саме тут, на вулицях Слобожанщини, Донеччини, таврійських і кримських землях у діалозі з російською наша батьківська мова швидко здавала свої позиції.
  Саме тому є така ж загроза - на Закарпатті, Південному Поділлі. Це регіони, де діалектні мови значно відрізняються від української літературної мови.
  І саме тому не вбачається, як на мене, загроз русифікації Наддніпрянщини та Волині, де побутова мова відповідає стандарту - літературній.
     Перші  висновки.
  3.1. Відмирання мови в укр. варіанті проходить двома шляхами, чи потоками. Перший - це відмова від рідної,материнської мови, як дуже засміченої, діалектної.Суб'єктами цього процесу є люди зрілого, чи похилого віку, які зазнали впливу кмв. Вище якраз і розглядався цей вирадок.
  Другий потік (феномен сприйняття споріднених мов) проходить дещо за іншим сценарієм. Тут чистота рідної мови не є визначальною. Можна навіть сказати, що досконалість, милозвучність солов'їної української мови не мають принципового значення, якщо діє цей феномен. А діє він безжально і вбивчо
  Отже, виходячи з твердження про вирішальний вплив кмв на процес русифікації, нескладно пояснити
суть головної мовної проблеми: публічної, демонстративної відмови від української мови в середовищі нашого юного покоління, зокрема й тих, що народились уже у вільній Україні. Скажу, що спостерігати ці картинки на телебаченні людям старшого покоління особливо боляче.
  3.2. Тут треба сказати, що не всі знають про феномен сприйняття двох споріднених мов. При неодночасному вивченні цих мов перша стає базовою, а друга сприймається як суржик першої. Для молодого суб'єкта друга мова вважається неповноцінною, тобто сприймається негативно.
  Для українського суспільства на протязі попередніх віків базовою мовою постійно залишалась рідна українська. Не зважаючи на панування споріднених польської, чи російської мов. Проте уже в др. половині 20-го століття картина почала змінюватись. Очевидно, десь з 80-х років мин. століття стала переважати, як базова,російська мова.
  Поскільки в молодих родинах сьогодення, як правило, утвердилась російська мова, то народжена в цій сім'ї дитина де-факто за базову отримує саме цю, російську мову. Якось в радіопередачі, що прозвучала минулого року на місцевому радіо, велась розмова про різдвяне гостювання на Прикарпатті бердянських школярів. Дівчинка, звітуючи про свої враження, сказала дослівно таке: "А они (йшлось про галичан) совсем не стесняются говорить по-украински!" Спасибі хоч ця фраза прозвучала як похвала. Тут для мене все зрозуміло: дитина при вивченні української мови отримала кмв. Тож вона не винна, тут винна Система.
  Для нейтралізації цього феномену, для уникнення проблем при вивченні української мови необхідно дотримуватись двох речей: вивчення повинно починатись у ранньому дитинстві, ще в дошкільному віці; по-друге, дитина має вивчати літературну, не засмічену мову. Про це повинні знати не тільки педагоги - вихователі, а також і батьки.
  Цікаво, що цей феномен діє і в середовищі української діаспори в Росії. Саме тому спостерігаємо швидке чисельне зменшення цієї діаспори (згідно стат. даних Росії).
  Тут, в цій статті, автор ставить крапку. Продовження теми - в наступній - "Ризики для нації".
  24 березня 2013 р.      Олександр Змієвський    м. Бердянськ