Ще раз про суржик.

Даною публікацією хочу привернути увагу до певного феномену, пов'язаного з проблемами вивчення споріднених мов.

 Даною  публікацією  хочу  привернути  увагу  до  певного  феномену, пов'язаного  з  проблемами  вивчення  споріднених  мов, Мабуть. декому  доводилося  чути  від  опонента  такого  рода  заяву:"Украинская  мова-это  суржик  русского языка".Мені, зокрема, довелось. Не  поспішайте  висміювати  таку  заяву. У  певному  сенсі  ваш  опонент  має  рацію. Справа  в  тому, що  при  вивченні  нової  мови, спорідненої  з  рідною,ця  мова  сприймається  як  спотворена  його  рідна. Фахівці з  мов  кажуть, що  це  їм відомо.
Перейду  до  особистого  досвіду, до  моїх  дитячих спостережень і переживань,  пов'язаних з цим  явищем. До  12  років  виростав в  україномовному  середовищі: невелике  село  на  Миколаєвщині, де  жодна  людина  не  вживала  російську  мову; в  сільській  чотирирічній  школі  цю  мову  в ті  часи  (1944-1948 р.р.) теж  не  вивчали. Коли  з  обласного  центру  вперше  до  нас  приїхала  молода  невістка-росіянка, я, 12-річний  хлопчина, просив  маму , щоб  вона  мені  перекладала  їхню  розмову.
Найголовніше  в цій  історії - це  моє  вивчення  російської  мови з п'ятого  класу в Баштанській  середній  школі, яке  перетворилось на страждання, а ця  мова  сприймалася  тільки  як  спотворена  українська. Пригадую, як я з обуренням  зустрічав  спонукання  вчитея  до  розмови  російською під  час  шкільних  перерв. Пізніше  зрозумів, що  то  було  бажання  вчителя  допомогти  мені, я ж сприймав  це  як  знущання  наді  мною.Зауважу, що  середовище (школа, вулиця) в Баштанці  залишаось україномов-  ним. Негативне  ставлення до російської  мови я проніс  через усі шкільні  роки. Як  результат- рзплата:    лишився  права  отримати  шкільний  атестат з відзнакою.
Отже, підсумовуючи, робимо висновки:
1. Явище, коли  одна з двох  споріднених літературних  мов за  певних  обставин  сприймається  як  спот-  ворена  рідна, слід  розглядати як  феномен. Я  назвав  його  умовно:"дві  сторони  медалі"(ФДСМ), що  певним  чином  відображає  суть  явища.
2.На  емоціях  можна  стверджувати, що  українська  "сторона  медалі" ближча до  істини: ми  пам'ятаємо  про  українські (Київська  Русь) корені  великоросійської  мови. Проте  дискусія на цю тему  веде в безвихідь. Адже  суть в іншом,у, а  саме:
3.За  різними  статистиками у сьогоденній  Україні  російськомовне  населення  складає від 40 до 60%.      Відповідно  такий  же  чи  й  значно  більший  відсоток  молодих  російськомовних  сімей. Дитина в такій  родині з колиски  чує, як  правило, тільки  російську  мову. Певна  їх  частина  почне  вивчати  українську  мову  лише  зі  школи, тобто у віці  6-7 років.  
Очевидно, що  значна  частина  таких  дітей, опановуючи  нову  для  них українську  мову, попадає в ситуацію, подібну  моїй, тільки з "другої  сторони  медалі". Звідси  починається "камінь  спотикання" при     вивченні  української  мови. Як  наслідок  всього- її  зневага, несприйняття  серед  певної частини  нашої    молоді. Щось  подібне  ми  спостерігаємо в Криму, Одесі, на  Донбасі.
Небезпечним є також  те, що  феномен  має  тенденцію  до  лавиноподібного збільшення: адже  посту   пово  зникає  рятівний  бар'єр - україномовне  село, україномовні  бабусі. Саме  тут  криється та  величез  на  проблема, з вирішення  якої  потрібно  починати  наше  мовне питання.
Вважаю,що  без  розроблення  спеціальних  методик та  рекомендацій, без  залучення  психологів тут    не  обійтись.
А  для  початку  треба  зняти  табу з цієї  теми. Широке  її  обговорення, висвітлення в ЗМІ - це уже часткове  вирішення  проблеми.