Операція «узурпація»

Як Віктор Янукович добивається пожиттєвого царювання

Сьогоднішні події у Верховній Раді зайвий раз підтвердили: втрата влади у 2015 році для Віктора Януковича смерті подібна. Якщо не буквальній, то фігуральній. Політичній смерті, економічній (в сенсі – пов’язаній з добробутом Сім’ї) і далі по списку. А жити цьому діячеві, природно, хочеться. В усіх значеннях слова.

Програвши вибори, Янукович не зможе просто відійти убік, займаючись (або не займаючись) громадською чи політичною діяльністю – як це зробили до нього Кравчук, Кучма та Ющенко. Варіант з еміграцією відпадає також. Європа для нього буде закрита. Росія – тим паче.

Лишається Україна, де на кону – усе. Які варіанти розглядатиме Янукович? Втопити вибори-2015 у крові? Можливо, заходити так далеко він не планує. Принаймні, нині складається враження, що тривають пошуки «мирної узурпації».

Те, що відбулося 4 квітня у стінах парламенту, колеги справедливо назвали пародією на ГКЧП. Більшість втекла на Банкову, ставши з Партії регіонів Партією підворіть. Там, у підворіттях, приймаються заздалегідь незаконні рішення, оскільки КСУ ще після «оксамитової революції в Українському домі заборонив голосування поза межами ВР.

«Більшовики» нібито й працюють, хоча водночас ведуть відлік 30 днів, аби просити Януковича про розпуск парламенту. А ще вони таки не проти повернутись на Грушевського, 5, щоб легалізувати самих себе. Здається, вони самі чітко не знають, чого хочуть. І весь сьогоднішній демарш – лише пробний камінь, така собі політична чернетка.   

Ще один зі сценаріїв узурпації також розгортається просто зараз, на наших очах. Маю на увазі колізію київських виборів. Незалежно від того, чим все завершиться, можна стверджувати: ми є свідками того, як проходить «обкатку» варіант під назвою «неможливість призначення виборів».

Коли дійде до 2015 року, хто гарантуватиме, що трибуна Верховної Ради так само не виявиться заблокованою? Або що не станеться інший казус, який перетворить парламент на непрацюючий орган?

Приміром, якщо Вищий Адмінсуд й далі виконуватиме невластиві йому функції, підміняючи собою і ЦВК, і ВРУ, а «відстріл» депутатів від опозиції продовжиться, то за два роки у Раді може залишитися менше 300 парламентарів.

Своєю чергою, якщо Рада не зможе призначити президентські вибори, це означатиме, що нині діючий глава держави обійматиме свою посаду до моменту, поки йому на зміну не прийде новообраний президент. (За аналогією: так само й Київрада працювати доти, доки не буде обрано наступний її склад).

Та оскільки механізм виборів буде заблоковано, Янукович зможе довго не переходити у розряд «папєрєднікав». По суті, «термін придатності» його президентства виявиться взагалі необмеженим.

Це – один з сюжетів. Другий пов'язаний з запуском механізму «загальноукраїнського референдуму». Днями довелося читати у польській пресі цікаву замітку з приводу того, яку сильну алергію викликає у частини Партії регіонів Віктор Медведчук – автор і лобіст ідеї референдуму.   

Надмірна заангажованість Медведчука інтересами свого кума та патрона Владіміра Путіна не всім до смаку навіть в середовищі ПР. «Регіонали» з числа бізнесменів розуміють, наскільки невигідною для них є втрата європейських ринків після приєднання України до Митного союзу.

Друга причина нелюбові до Медведчука – та, що зі своїми проросійськими ідеями він топчеться на електоральному полі Партії регіонів. Досі конкурентами ПР були лише комуністи. Щоправда, власної партії у Медведчука поки що нема. Та за цим (при підтримці Москви) діло не стане.

Хай там як, але суть не в цьому. Ідеєю референдуму Медведчук добре прислужився Януковичу і Сім’ї. Колись здавалось, що перший такий референдум торкатиметься Митного союзу. Нині ЗМІ пишуть про те, що більш актуальним є повне переформатування системи президентських виборів.

Тепер вони можуть проходити в один тур. Або взагалі відбуватись у парламенті. До речі, парламентська система також зазнає змін. Щоб депутати наступного скликання (обрані за новими правилами) не відмовились від імплементації результатів референдуму (як це було за часів Кучми), претенденти на мандат проходитимуть надзвичайно жорсткий відбір.

До Ради потраплять обрані. Обрані чинною владою, ясна річ. Для цього парламент, ймовірно, зроблять двопалатним, де одна з палат обиратиметься в одномандатних округах. Або ж вибори як такі відбуватимуться за суто мажоритарною системою…

Насамкінець іще зацитую іноземну пресу. Цього разу – наукову. Викладачка лондонського університетського коледжу, професор поведінкової неврології Кейт Джефері пише про те, що людству не варто прагнути вічного життя.

Навіть за умови, що гіпотетичне існування у 200-300 років минатиме без хвороб та ознак старіння. «Наше життя обмежене не без причини», – акцентує вона. «Ми помираємо, щоб молодь (краща версія нас самих) могла жити. Турбувати має якраз втрата смерті», – зазначає Джефері.

Якщо екстраполювати це на українську політику, то нас так само має турбувати втрата «смерті» чинною владою. Відсутність естафети у передачі умовної булави. Заблокованість природного і закономірного притоку свіжої крові.

2013 рік – це ще та точка відліку, відштовхуючись від якої події можуть йти в тому чи іншому напрямі. Хоча, повторюся, при наявній законодавчій базі ми все глибше вгрузаємо в колію власної приреченості.

Виберемося – отже, врятуємося. Ні – матимемо Сім’ю до «плюс нескінченності». Попри всі писані та неписані (еволюційні) закони…