Нетерпимість

Чого вдивляєшся так пильно й підозріло У тих, хто сумніви свої явля на людях сміло? (В.Симоненко)

Популяризатор та водночас профанатор психології Дейл Карнегі заперечував відому істину про те, що у суперечці народжується істина. Американський психолог казав, що суперечка є вбивцею бодай натяку на істину, а кожен з завзятих учасників дискусії лише стверджується у своїй первинній позиції.

Але ж зараз надзвичайно популярні різного роду дискусії та суперечки. І особливо (якщо казати про наше, українське суспільство) – у царині політичній. Сперечаються коаліція та опозиція у ВР (хоча поступово перейшли до глухої конфронтації). Сперечаються міністри й депутати. Змагаються та ділять мандати, картки для голосування і портфелі депутати в межах фракцій. Дискутують політики у мильних серіалах наших ток-шоу. Сперечаються виборці на дільниці та юзери на інтернет-форумах…

А де ж Істина? Народжується чи ми самі, спільними зусиллями, її вбиваємо та розтягуємо на шматки?

Якщо казати про найближче присутнім читачам: політфоруми, сайти, блоги, – тут можуть точитися дуже запеклі дискусії. Заради чого? Тут кожен може відповісти тільки за себе. Але найчастіше виглядає на те, що Карнегі таки правий, і ми прирікаємо істину на забуття… Невже у людей, що переживають за країну (бо інакше, чого б гаяли час тут, а не на сайті любителів пива, скажімо?) немає бажання знайти відповіді на важливі запитання і проблеми разом з іншими? Невже усе – лише бій заради розваги і гаяння часу? А розумні люди могли б щось та й придумати… якби не заважали… власні амбіції, затятість, невміння чи небажання слухати й чути, а іще – вправною рукою вкидувані провокації. Чи не навмисно?..

І, зрештою, розходимося вдоволені собою та зі звичною, вже не раз «у боях» загартованою нетерпимістю до: комуняк, регіонів, ретроградів-совків, бандерівців, фанатів майдану, фашистів і т.д. Хоча усі ми – люди, що хочуть гідно жити і поважати себе та свою країну.
Чи… не всі?

http://nbnews.com.ua/blogs/83459/myblog/

Ілюстрація К.Бєлкіної «Поєдинок».