Етюд про двох метеликів
Ці два метелики, що прибилися до мого вікна... такі однакові й різні. Дві кропивниці мерехтливо-барвистого сяйва, два промінчики життя, два Знаки...
Першого знайшла надвечір. Зачепився на занавісці і щільно стулив свої крильця. Сірим був, не яскравим. Від обережного доторку ледь-ледь стріпнув затаєними яскравими барвами, наче востаннє... і принишк.
Вже зранку мертвий був.
...Через день, коли були гості, у когось під ногами просто на підлозі побачила веселкові барви нового метелика. Він наче хизувався своєю красою та довершеністю. То був виклик і небезпеці, і усьому звичному. Краса під ногами, крихка і безстрашна... Або - краса напоказ?..
Піднявся, пролетів кілька кіл і вилетів у вікно. Промайнув у очах, аж самій захотілося знову до свіжого повітря та сонця.
...Надворі було світло і вільно. Сонячно... Та думки усе вертали й вертали до отого сірого, несміливого, що ховав свою красу, не бив нею у вічі... Що так щиро був собою. Не напоказ, і не для гри. Не для усіх...
...Необережність і неуважність можуть вбивати без доторку. Та найперше - вбивають тебе самого зсередини. А тоді - сонце втрачає свої барви і обертається на мертву машкару... Бо це твої руки, твої очі у гонитві за яскравим вбили справжнє...
...Але кажуть, душа метелика оживає... Коли відчує твою справжність...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.