Мільйоноголосий стогін землі - у морі сліз без дна і берегів - 7

До 80-річчя Голодомору

Червона чума заполонила півсвіту. Від статистики брутальних вбивств, скоєних руками комуністичних режимів, стине кров. Згідно із статистичними даними, які наведені у виданні “Червона книга комунізму”  (Стефан Куртка, Парнас, 1997 р., стор. 7), кількість жертв у різних країнах становить (вдумаємось!): СРСР – 120 млн., Китай – 65 млн., В’єтнам – 3 млн.,  Камбоджа – 3,5 млн. (із 7 млн. населення), Східна Європа – 1 млн., Південна Америка – 150 тис., Африка - 1,7 млн., Міжнародний комуністичний рух та не правлячі комуністичні партії – майже 10 млн. Провал зусилля побудувати комунізм у ХХ ст. коштував життя принаймні 60 000 000 людей. Це зробило комунізм найдорожчою витратою і найбільшим провалом за всю історію людства. Коли до цього додати людські жертви, понесені через етнічні і релігійні війни у ХХ ст., але не в ході прямих боїв, а в результаті ідеологічних причин, то загальна цифра втрат сягне до 80 000 000 життів. Як зазначає З. Бжезинський, «упродовж ХХ століття не менше ніж 167 000 000 душ,– а цілком можлива цифра і 175 млн., – було продумано знищені через політично вмотивовану різанину». Для порівняння можна привести той факт, що з 1481 по 1808 роки в Іспанії інквізицією спалено 34 658 людей (за даними історика Льоренте).

Цілі народи, мільйони людей були примусово поставлені перед дилемою: або жити у вічному страху і постійно почувати себе правопорушником, або ставати співучасником злочину. Кожний жив в постійному страсі, що його зрозуміють правильно і мусіли косити, включати  дурника. Революційні гасла, ще не стерті і не полинялі від надмірного вжитку, мали успіх у покидьків різного сорту і ватаги сумнозвісних “активістів”, які кинулись на штурм “світлого майбутнього”.

    Хто були ці люди, якщо можна їх так назвати? Хто доручив владу негідникам і пігмеям? Народ? Ні. Народ тоді вже не питали, а під виглядом всенародних виборів, шляхом фальсифікації вибирали тих, про яких вже сказано вище. З якого кореня проросли їхня жорстокість, цинізм і черствість? Сотні тисяч, якщо не мільйони, заробляли на життя боротьбою з куркулями і “ворогами народу, яких, як чиряк на тілі радянської влади треба вирізати”, – говорив Каганович. Як швидко вдалося відшукати і виховати таку армію псів? Та на троні сам Сатана нічого не зумів би без незліченного сонма бісів – простих виконавців. По правді, - не можу не повторити слова із статті «Злочин без кари», - світ уподібнився Ноєву Ковчегу: жменька людей і уйма скотів. Посилаючись на наказ та інструкцію, ці паперові трудоголіки про себе думали: морячи голодом інших – свою шкуру оберігали. Сотні тисяч селянських, робітничих хлопців, що вчора з жахом би відкинули думку про катів, сьогодні без опору ставали ними. Цей проклятий ентузіазм! Дилетанти-ентузіасти, вони накоїли лиха більше всіх тупих начальників. Серед них було багато тих, хто щиро увірував у справедливість нових порядків і ладен був терпіти всілякі негаразди заради обіцяного щастя. До них приєдналося чимало молоді з незаможних сімей, не зміцнені душі яких являли собою ідеологічний грунт для прищеплення гасел рівності, здобутих за рахунок грабежів і злодіянь. До лав “експропріаторів” охоче приставали й ті, хто досі не мав і не міг мати в односельчан ані найменшого авторитету: ледачі, п’янь, злодії і неуки. Хвиля державного насильства піднесла цю категорію зброду на самісінький гребінь подій.  Ці “загони” і “бригади” були ніби злоякісними пухлинами на тілі сільських громад: то від них пішло павутиння доносів і наклепів, то вони угноїли грунт для розгулу репресій на селі слідом за голодомором, то з їхньої намови “чорний ворон” забирав вчителів і орачів.

Проходило не тільки фізичне знищення мільйонів українських хліборобів, а й духовне розтління народу. Було завдано тяжкого удару по тому, що становить святая святих народу – його духовності, культурі, національній самосвідомості, моралі. Розкішна гілка духовного дерева нації буйно розросталась, але була підрізана пильними «садоводами» соцреалізму. У ХХ столітті під червоне колесо Молоха потрапив увесь квіт української інтелігенції – тисячі вчених, письменників, художників, вчителів, лікарів та мільйони - найсумлінніших трударів та працелюбів. В могилу, де лежать  мільйони, пішли найкращі, гинули працьовиті, самостійні господарі. Відходили в небуття майстри і винахідники, яких ніколи не бракувало на Україні. Лягали в сиру землю непокірні нащадки козацької слави, які не могли змиритися зі свавіллям влади бездарів. Гинула сільська інтелігенція – носії культури і національної ідеї. Здібне, талановите, здорове духом і тілом, все, що мислило, діяло, опиралось насильству, протестувало, шукало правду - все це шельмувалось і нещадно винищувалось до коріння.

Воістину перевернувся світ: хто був нічим – став усім, злодюги всіх мастей енергійно займали командні висоти і диктували свою мораль, нав’язували волю та інтелектуальний рівень, а хто був господарем – пішов у могилу або залишився рабом. Вершилася злочинна селекція: хворі клітини пожирали здорові.

Зловісна постать пахана і його поплічників маячить над всією трагедією людей, відмічена тавром лицемірства й підступності, а брехня і облуда супроводжують до цих пір кожний крок влади, яка уподобилась до механізму, який приводиться до дії пігмеями. Зграю кримінально-політичних злочинців і терористів осяяла божевільна ідея-міф світової революції (розбою). Треба дивуватися їхній живучості, оскільки ці міфи та химери побудовані на такій зибкій основі та замішані на крові мільйонів життів, що не зрозуміло, як вони не завалилися під власним тягарем.

На "питання без відповіді": чому комуністи уникнули покарання за масові вбивства?, - частково відповідає англійський публіцист П.Джонс: «Провина вмерла у комфортабельних ліжках чи живе у добре влаштованих пенсіонерах і навіть тих, хто при владі». Комуністи досконало оволоділи мистецтвом маскувати свої дії, змушувати критиків мовчати. І тому світ знає про сталінізм, хоч зачинателем масового терору, концентраційних таборів, етноцидів, геноцидів був Ленін. Світ не знав такої жорстокості, світ засуджував, на що безбожник О.Блок, виразив загальну думку того часу, записав 11 січня 1918 року в щоденнику: «…Ми варвари? Добре. Ми і покажемо вам(Європі), що таке варвари…, а буревісники жадали,щоб сильніше грянула буря – самі нагнітали обстановку і стали її жертвами, розхитували лодку в якій сиділи. Чи не співзвучно словам Гебельса: «Ми підемо, але грюкнемо так дверима, що світ здригнеться». І показали. Ох і грянуло!?...

Втрачено генофонд народу. Зяюче провалля утворилося на місці 32-33 р. р. і не тільки в демографічній  структурі населення. Ця прірва невідворотно повторювалася потім ще й ще, коли настав час народжувати своїх дітей тим дітям, яких забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених дітей і т. д.

Статистика говорить, що смертність переважала народжуваність у три(?) рази. Дивно, що народжувались. Але це, напевне, плодили собі подібних ситі і поважні за рахунок життів інших. Зараз смертність у 2 рази перевищує народжуваність. Розтягнуте в часі повторюється те саме: куди зникло 6 млн. громадян за два десятки років, а ще 7-9 поневіряються по світах? Як може бути таке, що той хто вирощував( втратив красу , здоров‘я ще в молоді роки від непосильної праці) чи вирощує хліб, його не має за що купити на свої 900 з хвостиком гривнів пенсії чи мізерного заробітку, а інші біснуються від жиру – бенкет під час чуми: машини за 764 тис. у.о., люстри, черешні і малина під тисячу гривнів, з кабінетів поробили царські палаци…(дивіться регулярно сайт «Наші гроші» - платників податків ), пенсіон чи зарплати 10-ки тисяч... Сьогодні бездарні та корумповані елементи, котрі частково замінили стару партійну номенклатуру – перефарбувались, знову відкрили дорогу здавалося б назавжди політичному трупу.

А пішли, повторюю ще раз,  найкращі, які несли з собою в могилу найкоштовніше, що  є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості, людяності і відваги, людських чеснот і талантів. Обірвався вічно живий ланцюг поколінь. Якщо додати страшні роки репресій, дві світові і громадянську війни, що послідовно точилися саме на нашій землі, то Україну потопили в нещастях і вона стоїть не по коліна, а по горло в крові. Це спричинило незворотні демографічні, моральні, соціально-політичні катаклізми, які мають жорстоке відлуння і в наші дні, і ще гірко шукатимуться в наступних поколіннях.

Народ вижив, кинутий в канібалізм і трупоїдство. Тяжко повертає народ України духовне життя. “Час волі прийде! Прийде, бо процес відродження української нації почався і зупинити його не можна ніякими драконівськими засобами. Пройшли ж бо часи пуріїв. Живе життя візьме своє і вільна незалежна соборна Українська Народна Республіка відновить своє існування”. Ці рядки писались наприкінці 40-х років Дмитром Соловйовим, коли жив найкровожерливіший з усіх тиранів,  ще були попереду микитовська відлига і сусловсько-брежнєвський плюгавий сталінізм, за яких так само, як і в часи репресій, українці становили не менше половини всіх політв’язнів. “Дух одвічної стихії”, що його намагалися придушити володарі і слуги цієї імперії, і далі витає над просторами України, спалахуючи смолоскипами в руках В. Стуса, В. Чорновола, Л. Лук’яненка, П. Григоренка, О.Гірника, Л. Кльоца та багато інших лицарів народу. І щораз дивуєшся, з яких глухих закутків нашої землі пробивається в світ народжене нею, ніби велич землі виростає і відбивається в духові її синів.

Жадане й драматичне очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати:

                                               Мільярди вір –

                                                           зариті у чорнозем,

                                               Мільярди щасть –

                                                           розвіяні у прах… (В.Симоненко)

І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю наруги, насильства та розкріпачити волю людей. Усьому живому визначено пробиватися до зірок через терни. Хай там що,а правда розжене чорні хмари інсинуацій, фальші, обману, лицемірства та брехні. Правда вкрай необхідна в нашому нестабільному суспільстві, вона зможе зруйнувати терикони брехні та застиглих стереотипів, накопичених за багато років у російській “тюрмі народів” і її спадкоємниці – радянської “імперії зла”, бо нема кращого засобу в боротьбі за відродження нації, духовне здоров’я, гідність та її  майбутнє, як правда.

“Справді, невеселий, переважно, образ дає нам наша історія, сумніша, може часом, ніж інші, але суспільство, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути на неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”. За більше, як століття, що проминули після написаних рядків М. Грушевським, наша історія стала ще менш веселкова і набагато трагічніша. Сказавши правду про минуле, скажуть і правду про сучасне, хоча говорити завжди важко саме тоді, коли соромно мовчати. Можна без перебільшення навести слова гетьмана Мазепи: “Через незгоду всі пропали, самі себе звоювали!”, сказані у ХУІІ ст., які відображають будь-яку сторінку історії України.

Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресний путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Правдиве знання, воля і праця, помножені на щиру любов до рідного народу, і нескорений козацький дух відродять Україну. Вічна пам’ять безвинно убієнним жертвам голодомору!