Приділіть увагу власній дитині!

Насилля, як форма самоствердження, стало нормою у нашому суспільстві: від найвищих коридорів влади до шкільного подвір’я.

Побувала на записі програми про дитячу жорстокість на одному з національних телеканалів. Мушу визнати – тема важка, але обговорення її чи, як кажуть медики, “розтин” вкрай необхідне. Адже щораз частіші випадки дитячої жорстокості – підтвердження того, що наше суспільство морально деградує. 

 Мене шокувала розповідь одного з героїв програми - криворізького школяра: діти в  школі в якій він вчиться, мають кримінальні прізвиська і відповідно живуть за цією тюремною ієрархією. Тобто школярі тієї школи,  принаймні частина з них, живуть за так званими “законами зони”,  знущаються одне з одного і приймають це як норму

 Від найвищих коридорів влади до шкільного подвір’я насилля як форма самоствердження стало нормою у нашому суспільстві. Погодьтеся, складно очікувати іншої поведінки від дітей, коли зразки кримінальної субкультури поширюються на всю країну. Одна справа коли хтось собі бренчить під під’їздом на гітарі “мурку”, а інша – коли це відкрито робить керівництво одного з силових органів. 

 Глобальний тренд в тому, що насилля перетворилося на елемент масової культури. Діти бачать кров щодня на екранах телевізорів, в комп’ютерних іграх. Нове покоління росте із зниженим “порогом чутливості” до чужого болю. 

  Система освіти не дає цьому ради. Школа зорієнтована на передачу знань, але не цінностей, серед яких найважливіша – цінність людської гідності. Робота вчителя оцінюється за кількістю проведених уроків у більшості випадків.  Він часто не має часу і мотивації спілкуватись індивідуально з кожною дитиною. Без сумніву, є в Україні вчителі, які по-справжньому вболівають за своїх учнів.  Та працювати їм щороку дедалі важче. 

  За шкільними стінами теж порятунку немає. Позашкільною освітою охоплено менше 40% дітей шкільного віку. Мало того, нам розказують, що через брак коштів треба закривати музичні і художні школи. 

  Але найбільше у стражданнях дітей винні власні батьки. Як живе пересічна українська сім’я? Тато і мама важко працюють. Виховання зводиться до трьох питань: чи дитина нагодована, одягнена, здорова. Щонайбільше цікавляться успіхами у школі. Тільки коли з’являються синці, або дитина закривається у собі, батьки починають цікавитися, що з дитиною. Виходить так: дитину принижують в колективі, бо батьки не цікавляться її життям, не беруть участь в її становленні, розвитку. 

 Тож спілкуйтеся зі своїми дітьми, з маленькими і дорослими. Читайте з ними цікаві книжки, повірте ніщо так не розвиває дитячу фантазію, як читання. Привчайте їх до праці, до творчості, до самостійності.  Роздивляйтесь в своїх дітях таланти і здібності та розвивайте їх. Цікавтеся їхнім життям, справами у школі, інтересами поза школою. Виховуйте своїх дітей в атмосфері любові і поваги до людської гідності. Це – ваш внесок у власне майбутнє та в життєвий успіх вашої дитини.