"ДІДІВЩИНА" ПО-УКРАЇНСЬКИ: ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ

З часів здобуття незалежності українське військо мало в чому змінилося: проблема нестатутних взаємовідносин на фоні загальної стагнації суспільства є свідченням того, що відбувається за парканом

Мій перший день служби у офіцерському званні в одній з елітних військових частин міста Києва розпочався з того, що в обід, начальник штабу батальйону охорони відчитував на стройовому плацу військовослужбовця строкової служби який, будучи у відряджені в Пущі-Водиці, викрав автомобіль ветерана Великої Вітчизняної війни та серйозно його пошкодив. Весь цей процес супроводжувався «вибірними епітетами» на адресу солдата: офіцер дав йому чітко зрозуміти хто він, звідки він, як його мати породжувала на цей світ, зриванням погонів та подача стусанів.

Тут мене просто кинуло в крайність безпомічності – я, офіцер-вихователь і не зміг зупинити старшого начальника зробити протиправне! Та ба, більше – на думку військовослужбовців, він вчинив вірно, мовляв, а як ще інакше можна виховати солдата, тільки приниження, знущання, застосування всього спектру фізичного та морального насильства.

Для більшості військових частин та й військових навчальних закладів це не є дивними речами.

Але про що я хочу повести мову. Проблема полягає в тому, що на справді такого явища як «дідівщина» в українському війську майже немає, зате породилася нова проблема – корпоративність нестатутних взаємовідносин. І командири і старші начальники досить часто просто закривають на це очі, так простіше, мовляв, керувати пролцесами у підрозділі, а те що у строковиків виникають проблеми, які з рештою можуть призвести до протиправного, до уваги не беруть. Ще одна досить цікава тенденція проявилася – застосовують фізичну силу в основному військовослужбовці молодшого призову, що говорить про досить високий рівень агресивності та не дієвості планової роботи з виховання особового складу командирами. Сержанти так і не стали взірцем, прикладом у вихованні своїх колег, а навпаки – свято бережуть усталені, досить часто викривлені часом армійські «дідівські традиції». Наслідками чого стають розумієте, що.

Минулого року, в березні місяці під час несення служби на посту, покінчив життя самогубством строковик (здійснив постріл в голову). Компетентна комісія, яка проводила спецрозслідування списала все на банальні звичайні речі. Але як виявилося згодом, не все так просто: над людиною, яка мала досить високий авторитет серед військовослужбовців, деякі сержанти стали знущатись, при спілкуванні з колишніми військовслужбовцями мені стало відомо найстрашніше – хлопця «попустили»! Який організм від цього не зламається?!

У мене завжди викликають відразу телеграми Міністра оборони України або начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України щодо стану військової дисципліни у військах: нічого, у порівнянні з СРСР не змінилось, та ж сама констатація фактів, ті ж самі директивні установки, спрямованих начебто на профілактику правопорушень, а результату жодного – люди не змінились.

Та очевидним є один факт – керівництво МО України не має жодного бажання підійти до вирішення цієї проблеми системно та критично. Контрактна армія дану проблемуне знімає, а скорочення строку служби – лише підсилює.

Та найбільшою проблемою у прийнятті важливих рішень з цієї проблематики є старий кадровий офіцерський «кістяк» Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України та не стабільність в існуванні цієї важливої структури. Конкретних програм немає, директиви та накази від «царя-гороха»… Прикро.

Потрібно щось міняти… І чим швидше, тим краще!