Державна служба: синекури та майновий ценз

Державна служба Україні стала з одного боку – притулком нездар та паразитів, з іншого – синекурою для "талановитих" нащадків "шляхти".

Портрет чиновника, намальований пересічним українцем, такий: ледачий, нахабний, малокультурний, некомпетентний, неосвічений, з придбаним на розпродажі дипломом про вищу освіту, хабарник (хабарниця). Словом, паразит і кровопивця. Ууу, сволота! – Мимоволі тягнешся за каменюкою…

Між тим, як це не парадоксально, але чиновники бувають різними, майже як дівчатка з пісні "Отпетых мошенников". І так само, як не "всє дєвкі – бляді", не всі чиновники впізнаванні у намальованому вище портреті.

 Ну хоча б тому, що не всі чиновники беруть хабарі. Не тому, що деякі з них білі та пухнасті, або через те, що їм "за дєржаву абідна". Зовсім ні! Просто не всім ці хабарі дають. Причому, як це не дивно, насправді, хабарі не пропонують абсолютній більшості ненависних бюрократів, бо їм за посадою "нє паложєно". Отже, чимало чиновників повною мірою відчувають на власній шкірі усю гіркоту совкового прокляття: "та шоб ти жив на адну зарплату!" Зарплату, між іншим, досить невелику. Так середня зарплатня державного службовця за минулий рік складала 2500 гривень. А середня зарплатня, як середня температура у лікарняній палаті: якщо деякі посадовці як, наприклад, Арбузов на посаді Голови Нацбанку, мають зарплатню більше 10 тисяч баксів, то для того, щоб середня була 2500 гривень необхідно, щоб хтось отримував 800.

Ось тепер щодо хамів, неуків тощо. Народна мудрість свідчить, що "сабака биваєт кусачєй толька ат жізні сабачєй". Тож не дивуйтеся, що людина, яка отримує 1200 гривень за місяць щоденного спілкування з не менш озлобленими громадянами, зла, як вулична псина. Не дивуйтеся також тому, що у державних установах вам доведеться стикатися з некомпетентністю. Хіба стане компетентна людина просиджувати штані за таку зарплату? Я чомусь упевнений, що компетентні юрист, економіст, програміст не працюватимуть за такі гроші. За такі гроші "працюватимуть" лише нездари, неспроможні знайти на ринку праці собі краще застосування. Неліквід.

Разом із цим неліквідом на державну службу потрапляє ще одна категорія громадян – особи, яких не цікавить зарплатня, бо не з неї вони звикли жити. Ці люди зазвичай обіймають "жирні посади", через які проходить "грошовий потік". Що треба аби потрапити на таку посаду? Варіантів два. Перший: треба бути "молодим талановитим проФФесіАналом" (наприклад, сином Ганни Герман, який із середньо-спеціальною освітою примудрився стати заступником міністра). Другий: зробити "блискавичну" кар'єру. Як? Відповідь проста й очевидна – за допомогою лояльності. Відданість, у значенні "готовність віддавати частину отриманого на посаді (ділитися) та віддаватися (у разі потреби кому треба)". Перефразую класика: "профессионалом можешь и не быть, но вот лояльным быть обязан!" 

 І квітнуть в Україні постмодерні секулярні непотизм та симонія.

Очевидно, що не всім до душі такі службові "перспективи", тому цілком закономірним є факт плинності кадрів. Люди приходять, придивляються, усвідомлюють куди вони потрапили… і йдуть геть. Лишаються переважно лише представники двух вищезгаданих категорій. Чи може бути такий державний апарат ефективним – питання риторичне і безглузде. А між тим, ефективний державний апарат – це необхідна умова розвитку держави.

А тепер до висновків.

Уже давно пора усвідомити, що низька зарплатня чиновників – це своєрідний майновий ценз, який не дозволяє йти на державну службу тим, кому "не по кишені" працювати за ідею. Це вбиває будь-яку конкуренцію, перетворює держслужбу на болото, у якому "не буває смачної води", але буває багато бруду, смороду та плазунів. Давно треба провести меліорацію, але вона потребує усвідомлення мети та засобів, а не тільки бажання закидати болото камінням – зменшити зарплати, розігнати, пересаджати! 

Історія неодноразово доводила, що "дешеві чиновники надто дорого коштують суспільству". Наші "дешеві" держслужбовці їздять на дорогих автівках, а "за бугром" – "дорогі" чиновники пересуваються у просторі на "малолітражках", а тих, які раптом пересідають на "мерси", зазвичай відправляють "у місця не дуже віддалені з конфіскацією майна і позбавленням права займати державні посади", поміркувати над тим, чи можна кусати руку, яка тебе годує та залазити до кишені свого роботодавця – громадянина держави. Отже, чиновник не має бути бідним, він мусить бути підконтрольним. І вирішити цю проблему ані простим зменшенням, ані простим збільшенням зарплатні не вдасться.

Безумовно, час від часу громадянам варто нагадувати чиновництву про своє існування і свою готовність скористатися "зброєю пролетаріату", але разом із тим варто пам'ятати, що закидуючи все навколо себе камінням, не вдасться створити Рьоандзі, але дуже просто можна перетворити навколишній світ на кам'яний цвинтар. Зрештою, Давид переміг Голіафа одним-єдиним камінцем. Правда, влучно кинутим. Тож перед тим як кинути камінюку, є смисл добре прицілитися, бо може вийти так, що цілили в одне, а влучили у геть інше…

А Давид, між іншим, цілився у голову, бо саме з неї не лише гниє риба, але й починається "разруха" (англійською – corruption).