Анастасія Приходько так «Любила», що ледь не замордувала коханого

Нещасний не міг вирватися з її обіймів без сторонньої допомоги. Вчасно прийшов на поміч "янгол осені".

Трапилася зі мною оказія - почув нещодавно по тєліку у виконанні Анастасії Приходько пісню «Любила» . Нічогенька така. Драйвова. 

Спершу подумав, що цеодне з творінь самого Костянтина Меладзе. Ні, виявляється, музика і слова Насті. Будучи людиною абсолютно без музичної освіти (в моєму активі лише уроки співів у молодших класах), відчув своїм аматорським в цьому плані слухом характерні для композитора мотиви: як у музиці, так і словах.

Скачав пісню з Інтернету. Почав слухати по колу: один раз, другий третій. І от до чого дослухався. Дещо спантеличив приспів:

«Любила... тебя лучами теплыми,

Да и ветер, что за окнами,

Нашептывал весну.

Любила... а ты желал свободы,

Рвался к небосводу,

Взрывая тишину...»

Тобто, хлопець щосили рветься на свободу не інакше як горлаючи благим матом  - «взрывая тишину»! А його все одно тримають. Це ж які повинні бути міцні, вважай залізні, обійми дівчини , щоби з них не можна було вирватися, як ми дізнаємося з наступних куплетів - без сторонньої допомоги! Мертва хватка.

Але з чого б це нещасному так рватися до небосхилу? Чим йому аж настільки не догодила подруга?

Можливо, розгадка в попередніх рядочках: 

«Я плакала, и резала, и мерила,

Пытаясь свою сказку воплотить». 

Якщо це вона його різала , тоді поява через вікно «янгола осені» видається як не можна вчасною й доречною, адже той фактично рятує жертву:

 

«Радугами были свиты простыни,

Сны твои душою берегла,

Но в окно ворвался ангел осени,

И тебя держать я не смогла».