Довгоочікувані книжки, або Перший статевий акт вогона Вулкеншвайзена

- З петиції літературних критиків 

до видавництва «Чорна Дірка Прес», 

українського партнера Megadodo Publications

СЕКТОР МЕГАБРАНТІС, ПЛАНЕТА РЕСТРИКТІЯ, 1000000 РІК ПІСЛЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СПОЖИВАННЯ ПОПКОРНУ В ПУБЛІЧНИХ МІСЦЯХ. 

 

На віддаленій планеті Рестриктія, що повнилася іржавим металобрухтом, молодший копірайтер Корпорації легкого чтива вогон Вулкеншвайзен сидів, звісивши голову в безодню, й тяжко думав. Він думав, що прилив крові до голови допоможе скласти геніяльні вірші. 

 

Віршів на його планеті вистачало. То було невелике небесне тіло, сміттєзвалище, де останні десять тисяч років захоронювалися сервери галактичної мережі, в яких накопичилися трильйони терабайт різних сайтів, які ніхто не відвідував століттями і власники яких давно померли. Половина цих забутих сайтів були літературними. 

 

Від читання старовинної лірики у нього запаморочилася голова, і він вирішив посидіти на зламаному суперкомп'ютері-римувальнику, який два тисячоліття тому своїми автоматично генерованими ботами заспамив всі форуми галактики, поки антиграфоманська служба не вирахувала його місцезнаходження і відключила від мережі. 

 

Суперкомп'ютер був висотою з будинок. На ньому було зручно сидіти, звісивши голову в безодню, й глибоко задуматись, дослухаючись до монотонного підвивання космічної пустелі, до ледь чутного шелесту кулерів, до шепотів притишеного прадавнього відеозапису сленг-турніру проклятих поетів. 

 

Хоч вогон Вулкеншвайзен  і був романтиком (іншої причини подібного місця проживання годі віднайти), сьогодні краєвиди, що були наче втіленням смиренної безнадії та високого відчаю, не гріли його серце. Ось уже кілька місяців усе, про що він думав, зводилось так чи інакше до того самого – він почувався чужим у цьому світі, і що далі він мешкав тут, то очевиднішою ставала його чужорідність цьому до болю в грудях рідному пейзажеві занепаду. 

 

Причиною тяжкої задуми, що тяглася вже кілька місяців і проникла в кожен закуток його життя, стало наукове відкриття, зроблене, як і більшість великих наукових відкриттів, випадково. Це наукове відкриття звалось Дереш і воно мешкало та писало книги на одній з планет, які підлягали демонтажу в зв'язку з будівництвом міжзіркової магістралі. 

 

Вогон Вулкеншвайзен був одним із тих рідкісних поетів, котрі визнавали, що поезія не здатна розкрити закриті теми. Однак яким буде його подальше життя, коли закриті теми так і залишаться нерозкритими, бо Земля не встигне видати нові книжки Дереша, оскільки за день-другий буде перетворена на космічний пил флотилією вогонів? Печінки Вулкеншвайзена здригалися під ударами сокири сумління, пробудженого геніальним відкриттям та підвищеним рівнем цукру в крові від споживання забороненого попкорну з патокою.

 

Вогон Вулкеншвайзен тяжко зітхав, роздував ніздрі, його чорна мантія (що вказувала на значне суспільне становище молодого поета) нерішуче тріпотіла. Він аристократично спльовував у безодню, однак відповідей на запитання, які охопили його, так і не було. 

 

Знічевʼя, аби забавити розум, Вулкеншвайзен дістав із сірого картонного конверту, прикрашеного дванадцятикутним штемпелем урядової кур'єрської служби, листа-блискавку від свого кузена, Простетніка Джелца, не менш видного літератора, ніж він сам. Із кузеном вони працювали разом над секретним проектом м'юзіклу «Галактика у небезпеці», а також були інвесторами міжзоряної магістралі. 

 

Простетнік Джелц був повною протилежністю вогону Вулкеншвайзену – більше, ніж поезія, його цікавила кар'єра, багатство та слава. Вогон Вулкеншвайзен не міг сказати, що це не стосувалось і його – за ним теж ходила слава кар'єриста, однак навіть вогони дорослішають, і кожен іде своєю стежиною. Так чи інакше, вони з кузеном часто спілкувались у професійному плані, обидвоє мали ф'ючерси на міжзіркову магістраль і були зацікавлені у отриманні прибутку, а не можна будувати магістралі, не розпилюючи кляті планети, розкидані між зірок, як камені під ногами, наче навмисно, щоб ти спотикався і спотикався. 

 

Вулкеншвайзен не раз ловив себе на думці, що бути вогоном – то, мабуть, чи не найбільше щастя у Всесвіті. Їх бюрократична машина давно вже охопила межі космосу, ніхто не смів перешкоджати вогонам, бо перешкоджати було марно. Спираючись виключно на наукові дані, вогон Вулкеншвайзен щоразу приходив до цього втішного висновку – кращої альтернативи, аніж народитися з могутнім тілом сірого монстра в центрі галактики і розкошувати руйнуванням планет, у Всесвіті просто не існувало. Але книги Дереша здалися вогону так званою "вищою" літературою, він гадав, що спізнав, в чому справжня розкіш життя, і страждав від того, що ця література зникне разом із планетою Земля. 

 

Вогон Вулкеншвайзен співчував землянам. Він щиро хотів, аби вони не сильно страждали, коли їхню планету будуть розпиляти. Однак, відколи він відкрив зірку на імʼя Дереш, впевненість у тому, що варварська планета має бути знищена заради росту котування придбаних ним ф'ючерсів, сильно похитнулася. "Ким я стаю? – думав він. – І що зі мною буде далі?". 

 

Вогон Вулкеншвайзен, сповнений жалю за незрозумілим, відкрив конверт урядової пошти з листом від кузена.

 

"О достойний інвесторе міжзіркової магістралі, дорогий брате, вклоняюся до твоїх могутніх печінок, в яких сидить вся література галактики, – писав, як завжди, врочистим вогонським його кузен. – Як ти знаєш, наш проект із будівництва міжзіркової магістралі досі не завершений внаслідок неприємної перепони на шляху, планети Земля. Однак смію запевнити тебе, що це – лише питання часу. Ще трохи, і колиска пихатого людства стане хмаринкою зоряного пилу, що швидко розвіється на всі чотири боки", – переконував його кузен. 

 

За цим листом стояли багатомільярдні інвестиції. Але гроші вже не цікавили вогона Вулкеншвайзена, бо він був закоханий тільки в книжки землянина Дереша. 

 

"Також мушу зробити тобі зауваження, любий кузене, – писав у листі Простетнік Джелц. – Наші старші колеги невдоволені твоїм дивним захопленням земною літературою. Знову була гостра дискусія довкола твого малого внеску в проект, який прославить вогонську націю, і більшість наших колег на закритому голосуванні проголосували за пришвидшення демонтажу цієї планети, щоб вона не спокушала незрілу молодь, читай, тебе. Рішення комітету було скероване до Шефа, і якщо Шеф затвердить план комітету, розпилення Землі розпочнеться упродовж семидесяти двох годин. Тобі варто докласти всіх зусиль, аби забути про того графомана Дереша. Будь-які нові клопотання про відстрочку демонтажу поставлять на твоїй карʼєрі хрест на найближчі кілька тисяч років". 

 

Вогон Вулкеншвайзен відчув, що більше не має сил складати траурний вірш з нагоди розпилення земної літератури разом із землянами. Він вже звикся з роллю зрадника батьківщини і ставився до свого становища з добрячою іронією. Їм, молодим та успішним, прощалося й те, за що інших відсилали на вторинну переробку. Але тепер він готовий був піти на злочин. За користування забороненою літературою доведеться заплатити свою ціну – не дарма ж вона була забороненою. 

 

Він вже не сумнівався, що відкрив Дереша  невипадково. Бо існує інша, більш висока література, ніж та, до якої він звик. Існують якісь геніяльні книжки, відмінні від протиснутих до друку коханками і коханцями менеджменту видавництв, схильного до проводження часу в лазнях із кралями і не тільки із кралями. 

 

Він боявся таких думок і водночас радів їм. Видавалося, ніби він справді стає кимось іншим – таким вогоном Вулкеншвайзеном, якого він ще не знав. 

 

Втомившись від думок, котрі наче водили його по зачарованому колу, вогон Вулкеншвайзен почав діяти. Ще будучи студентом третього курсу мовознавчого відділення у Вогосферському університеті, він дізнався два суворо заборонених слова, які можуть зруйнувати будь-яке починання вогонів. Саме на цій блискучій, феноменальній лекції, після якої обертом ішла голова, Вулкеншвайзен почув ці два слова. І тепер він залогінився на сайт проекту міжзоряної магістралі та написав ці два слова на першій сторінці: «Вільний космос». 

 

Він знав, що після цього полетять голови. Проект буде закрито. Ф'ючерси перетворяться на туалетний папір. І він прибуде на Землю в персональному зорельоті, сяде в бібліотеці Конгресу США в читальному залі для індусів з новими книжками Дереша, поряд десь гудітимуть своє містичне «ом-м-м» буддійські молитовні колеса, а також співатиме осанну церковний хор православних баптистів-уніатів і звучатиме тупіт поліцейських, які ганятимуться за черговою шахідкою-смертницею, що прийшла до бібліотеки звершити намаз та джихад в ім'я пророка Бін Ладена, милостивого і милосердного, але він не помічатиме всього того гвалту, він пеститиме обкладинки книжок Дереша, і розцілує ці книжки, і пригорне їх до себе, полюбить і пізнає, а через дев'ять місяців у нього народяться вірші, ну, наприклад, такі: 

 

чому б не розглянути ті проблеми

енциклопедія давала стислу інформацію 

адамове яблуко досвід реконструкції

праці змови граматика деґрадації

інших матеріалів про цього вченого не траплялося

вісім зустрічей 

він відчув азарт погоні 

він ішов стопами великих

сестра переїхала жити до матері

він знайшов недорогий чартер 

дивився то на скляну стелю 

то на вікна і не знав що йому робити

охоплений незрозумілою ейфорією

ого

ого

ого