Роздуми: про Київ, політиків та їхній потенціал
15 вересня 2013, 18:43
В опозиції вималювалося три лідери. Це Арсеній Яценюк, Володимир Кличко і Олег Тягнибок. Очолювані ними партії здобули перемогу на виборах до парламенту. Це, безперечно, збільшує їх вагу....
Вони отримали високу трибуну.
Як відомо, єдиної кандидатури на Президентські вибори 2015 року вони
не висунули. Інколи лунає, що у нас, мовляв, єдиний лідер, який може претендувати на найвищу посаду — це Юлія Тимошенко, добре розуміючи, що політичні обставини складаються так, що це, очевидно, буде неможливим. Вона може бути символом, прапором, навіть мученицею, але не офіційним кандидатом у президенти. Такі реалії.
А ось те, що один з опозиційної трійки, або всі троє, як вони самі розмірковують, будуть балотуватися, принаймні, в першому турі, а в другому працюватимуть на того, хто ввійде в другий, — змушує нас придивитися до них пильніше, і вже не як до депутатів, лідерів партій, а як до можливих кандидатів у президенти.
Ні в кого не викличе заперечення, що кандидат в президенти має бути не лише високоморальною людиною і патріотом, — це зрозуміло, а й висококваліфікованим політиком, економістом. Він повинен мати значний досвід роботи на різних високих посадах. Хоча це теж не є гарантією, що він приведе країну до успіху, в таких складних умовах, у яких перебуває Україна, та й світ у цілому.
І все-таки давайте поглянемо. Леонід Кравчук був головою Верховної Ради, потім президентом. Леонід Кучма — прем'єр — президент, Віктор Ющенко — прем'єр — президент, Віктор Янукович — прем'єр — президент, навіть Володимир Щербицький був більше ніж президент і Конституційний суд одночасно, але спершу все-таки був Головою Ради Міністрів УРСР.
Ставлю сам собі питання: чи достатньо досвіду у будь-кого з цієї трійки молодих симпатичних політиків, щоб очолити державу. Вони ростуть, за ними пильно стежить не тільки Україна, але й світ. Не сумніваюсь, що Арсеній Яценюк міг би бути фаховим прем'єр-міністром, головою Нацбанку, чи головою Верховної Ради. Його становлення відбувалося на високих посадах. Олег Тягнибок міг би бути генеральним прокурором, а Віталій Кличко — Головою Верховної Ради, щоб ні в кого не було спокуси блокувати трибуну і тиснути кнопку за сусіда. Юрій Луценко тільки тепер може бути головним міліціонером країни. До цього вони вже доросли.
У них все попереду.
В умовах глобалізації і світової кризи, незавидного становища України нам потрібні чесноти і масштаб Де Голля, Аденауера, Йосипа Броз Тіто чи Черчилля хоча б, бо Рузвельта, як і Америку, нам ніколи не наздогнати.
Придивимося до Петра Порошенка. Успішний бізнесмен, політик і державний діяч. Рейтинги, як свідчать інтерактивні голосування під час політичних телепро-
грам, — чи не найвищі.
Якщо вірити публікаціям в Інтернеті, він планує балотуватися на посаду мера Києва. Хоча я вважаю, що він гідний кандидат і на посаду Президента України.
Посада мера столиці — суцільні ризики. Чого вартий буде новообраний мер, за старого складу депутатів Київради?
Чи взяти, наприклад, Миколу Катеринчука. Молодий політик, думає, що може стати мером.
Його рекламою завішений весь Київ, пропагандистські матеріали роздають повсюдно. Але жодного конструктивну, жодних нових ідей. Нехай, звісно, будить киян і надалі. Зрештою, нічого поганого він не робить.
Дата виборів ні мера, ні Київради, ще не визначена. І невідомо, чи будуть вони взагалі. Можливо, у вересні проясниться, тоді й будемо розглядати це питання більш детально.
Але ось вже сьогодні, щоб не втратити Україну, яка не второпає, кому із залицяльників від дати перевагу: ЄС чи Митному союзу, — потрібно утворити Уряд національної згоди. Роботи вистачить всім.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.