Альтернативна стратегія альтернативної опозиції

Кличко, Луценко та Порошенко проти Тимошенко, Яценюка та Тягнибока

Кличко, Луценко та Порошенко проти Тимошенко, Яценюка та Тягнибока

Сьогодні на «Українській правді» вийшла стаття ідеологів руху Юрія Луценка  «За Третю українську республіку» Тараса Стецьківа та Володимира Філенка під назвою «Якою має бути переможна стратегія опозиції». Присвячена вона в основному розбору та запереченню аргументів Юлії Тимошенко на користь виборювання головними опозиційниками права стати єдиним кандидатом від опозиції у першому турі президентських виборів 2015 року.

Нагадаю, що Ю.Луценко став на позицію вирішення долі єдиного опозиційного кандидата у президенти ще до початку вибірної кампанії. Його позиція входить у протиріччя з угодою між Арсенієм Яценюком, Віталієм Кличком та Олегом Тягнибоком щодо конкурування між собою у першому турі та взаємної підтримки опозиційного кандидата, що потрапить у другий тур голосування.

Останні дні були насиченні широким обговоренням правильності цієї стратегії, яке ініціював саме Юрій Луценко. Несподівано його підтримав й Віталій Кличко, який пристав до аргументів колишнього «політв’язня» та висловився з цього приводу дуже однозначно: лідер «УДАР» вважає, що єдиний опозиційний кандидат має бути визначеним заздалегідь. До речі, на цьому наполягають й американські та європейські контактери наших опозиційних політиків.

Такі висловлювання Віталія Кличка дивним чином співпали у часі із появою у провідних опозиційних ЗМІ України інформації, яка ставить під сумнів саму можливість балотуватися лідером «УДАР» на найближчих президентських виборах. Зокрема й «Українська правда», й «Дзеркало тижня» присвятили цьому питанню головні полоси та зробили невтішні для Кличка висновки.

За висновками Рахманіна, який найбільш ґрунтовно дослідив проблему балотування Кличка на виборах 2015-го року у "Дзеркалі тижня", лідеру «УДАР» залишається, по суті, дві можливості. Перша, це якщо його перебування у ФРН буде оформлене відрядженням (наприклад, заднім числом). Але можна стверджувати, що це – неможливий варіант у силу сплати податків Кличком (в тому числі з доходу фізичної особи) у Німеччині. Друга можливість – це, використовуючи прецедент Мельниченка. «Маючи паспорт України з відповідною реєстрацією, кандидат у президенти Кличко теоретично може довести в ЄСПЛ, що мав усі підстави претендувати на пост глави держави» - так сформулював Рахманін. Але не треба ігнорувати те, що у Кличка є й інший (закордонний) паспорт, у якому проставлені відмітки іншої держави, яка надала йому дозвіл на постійне проживання у себе. Це, якщо виключити можливість наявності паспорту та громадянства іншої держави. Крім того, можна довести й іншими фактами правовідносин з чужою державою, що проживання було саме у Німеччині. Окрім цього, не слід забувати, що у Кличка не було подібних до мельниченківських обставин, про які згадував у своєму рішенні ЄСПЛ - його життю та свободі в Україні ніхто не загрожував!

Що стосується статті в «Українській правді», то я вже писав у своїх блогах з приводу того, що її автор Мустафа Найєм, будучи останнім часом штатним піар-рупором Арсенія Яценюка наглядно продемонстрував, що «Батьківщина» не допустить Кличка у якості конкурента на виборах та готова використовувати будь-які прийоми та технології від вмовлянь до інформаційних провокацій. З кіл близьких до керівництва «Батьківщини» стало також відомо, що готовий і запасний план на випадок, якщо Віталій Кличко не прислухається до здорового глузду та продовжить «плутатись під ногами». Вже визначена громадська організація, яка буде судитися з ЦВК щодо права Кличка реєструватися кандидатом у президенти. Ця громадська організація має добре фінансування на юридичну підготовку та «мотивацію» суддів, оскільки за посередництва лідерів «Батьківщини» отримує щедрі зарубіжні гранти.  

У справі «повалення» Кличка як кандидата у президенти співпали інтереси кількох впливових людей з опозиції. Окрім Яценюка, як вірогідного кандидата від «Батьківщини», Кличка прагне не допустити до президентства й сама Юлія Тимошенко. Для лідерки «Об’єднаної опозиції» вже давно стало ясно, що з приходом Кличка на Банкову її справи можуть погіршати, та вона може вже ніколи не вийде з-за грат. Не треба забувати, що всі ключові спонсори Кличка так чи інакше пов’язані із Семеном Могилевичем та очолюваним ним міжнародним кримінальним синдикатом. Дмитро Фірташ (зв'язок через «РосУкрЕнерго»), Павло Ярошенко, Михайло Спектор який став «смотрящим» від ОПГ «Лужники» у Києві замість розстріляного Максима Курочкіна (зв'язок з Могилевичем через московських «злодіїв у законі» Михайла Воєводіна («Миша Лужнецький») та Євгена Гінера («Женя Харківський»), Валерій Хорошковський (партнер Д.Фірташа), Вагіф Алієв та  Анатолій Мілявський (безпосередні «смотрящие» Могилевича в Україні) – це люди, які впливають на Кличка або безпосередньо, або через його кума та заступника у партії Артура Палатного. Ці люди вкладалися матеріально у перемогу Кличка на парламентських виборах та підтримують його на президентських. Всім відомо, що у депутатській фракції Кличка вистачає ставлеників «бізнес-групи Фірташа». Про це можна багато чого прочитати у нашій пресі.

Існують підстави припускати, що саме Сеня Могилевич через підконтрольних людей став «хрещеним батьком» Кличка у великій політиці, розчистивши йому дорогу від здирництва та дискредитації з боку кримінального авторитета «Рибки», розстріляного у центрі Києва у 2005-му році.

Отже, з огляду на таку «групу підтримки» Кличка, як Фірташ та Могилевич, у яких Юлія Володимирівна свого часу забрала право на монопольне постачання російського природного газу в Україну та, по суті, позбавила мільярдних прибутків, зрозуміло, що Тимошенко зробить усе, щоб Кличко не став президентом. Від керівництва «Батьківщини» навіть просочилась інформація, про існування якогось таємного листа від ЮВТ до лідерів європейських держав з проханням недопущення Віталія Кличка до влади в Україні, посилаючись на те, що він є ставлеником міжнародного криміналітету.  

Але повернемося до опозиційної тактики та стратегії щодо президентських виборів. Ми зупинилися на тому, що Віталій Кличко, який, не зважаючи на підписання ним узгодженого з іншими опозиційниками плану на вибори, намагається наразі відмовитися від свого слова та наполягає на єдиному кандидаті. Тимошенко ж, навпаки, після того, як кілька разів закликала із-за грат опозиційних лідерів об’єднатися навколо єдиного кандидата, почувши такий унісон з боку Кличка та Луценко, раптово передумала та знайшла для зміни своєї позиції багато аргументів.

Насправді, «Батьківщина» володіє інформацією про те, що між Луценком, Кличком та Порошенком була досягнута таємна домовленість. Якщо коротко, то ними було вирішено наступне. На аргументи Яценюка та Тягнибока, що Кличко не може стати єдиним кандидатом, оскільки існує загроза зняття його з виборів у будь-який момент через невідповідність конституційним вимогам (наприклад, через судове рішення), Кличко, зі свого боку, пропонує в якості єдиного кандидата від опозиції компромісну фігуру - Петра Порошенка. Яценюк та Тягнибок при достатній «аргументації» можуть пристати, але, швидше за все, відмовляться. Тоді Порошенко все одно висувається у президенти. Кличко разом з Луценком його підтримують в обмін на щедру вдячність з боку олігарха та посади у майбутній системі влади у разі перемоги.

Таку стратегію щодо президентських виборів вже давно виробив для себе Петро Порошенко – «темна конячка» та четвертий (позаплановий) єдиний кандидат від опозиції на президентських виборах. Заздалегідь передбачивши, що у Кличка виникнуть проблеми з балотуванням, передусім з подачі партнерів по опозиції та вміло розігравши цю карту, він розпочав ці перемовини із лідером партії «УДАР» ще навесні. Становиться зрозумілим, що Яценюк-Турчинов, як і передбачав Петро Олексійович, не змогли встояти перед спокусою поставити Кличка «на місце» та розпочали проти нього війну, опосередковано оспорюючи його право на висування кандидатом, та тим самим, підштовхнули його до об’єднання із Луценком та Порошенком, що у кінцевому підсумку може завадити опозиції отримати пристойний результат у будь-якому турі голосування за президента у 2015-му році.

Не знаю, як будуть розбиратися наші опозиціонери із цією ситуацією, але вже можна констатувати, що із прорахуванням причинно-наслідкових багатоходівок у них існують очевидні проблеми. На цьому фоні можна тільки висловити компліменти провладним політтехнологам, які переконали президента Януковича випустити Луценка. Цікаво, чи знали вони наперед, що Юрій Віталійович перетягне на бік свого кума тепер уже політичного «важковаговика» Віталія Кличка?