Момент істини або чому Захід покриває терористів

Чому відбувається повномасштабне кровопролиття у центрі Києва?

Чому відбувається повномасштабне кровопролиття у центрі Києва?

Тому що «мирні протестувальники» взяли у руки вогнепальну зброю. Та нехай не кажуть найправдивіші опозиційні мас-медія, що з вогнепальної зброї стріляють міліціонери та провокатори-тітушки. То вже брехня, бо багато хто бачив на власні очі в урядовому кварталі бойовиків самооборони з нарізними карабінами, які стріляли у бік правоохоронців, а потім у шпиталі з надійшло десятки правоохоронців з вогнепальними пораненнями. Кілька було вбито.

Бійці «Беркуту»  були обурені, що мовляв з озброєними терористами з палицями та травматиками не воюють. Потім всі ми спостерігали, як лінчували на Майдані полонених правоохоронців, попередньо замучивши, виколовши очі, перебивши кінцівки. Причому тортури відбувалися поруч зі сценою під псалми священиків та заклики до міліції перейти на сторону народу. Натепер невідома доля близько 70 полонених правоохоронців. А це погодьтесь, вже не менш жахливий факт, ніж така ж кількість загиблих з обох сторін. Пізніше за початком бойових дій у Києві слідували захоплення адмінбудівель в областях та знущання над губернаторами.

Башкаленка, який тільки-но заступив на посаду та, здається, ще не встиг нічим проштрафитись перед місцевою громадою, було побито, приковано кайданами. Ламаючи йому руки та ноги, «мирні протестувальники» намагались його примусити стати на коліна. Чомусь одразу ж пригадується у цьому зв’язку  інформаційний ґвалт, що здійнявся навколо «голого козака» Гаврилюка. Того «Беркут» роздягнув, бо він був наскрізь до спідньої білизни у бензині та міг зайнятися будь-якої миті. Це вже було названо знущанням та приниженням. Проте його не били, як губернатора. Хоча на відміну від Гаврилюка, який жбурляв коктейлі молотова у міліцію (що, до речі, він не заперечував), губернатор, наче, не брав участі у бойових діях. Над ним знущалися садисти-революціонери просто від бажання виплеснути агресію та продемонструвати перед телекамерами одержану над владою «перемогу».

Стосовно губернатора Папієва взагалі мовчу. Навряд чи, серед підбурювачів на трибуні Майдана в Києві знайдеться хоч один більший державник, ніж він. Нагадаю, що Папієв керував раніше на міністерській посаді найбільш «невдячним» напрямком – соціальною політикою, і керував, до речі, дуже непогано. 

Проте, побиття губернаторів – це ніщо у порівнянні із втраченими життями. Все це – наслідки вже розпочатої війни. Але чому ця війна розпочалася, перерісши з мирного протесту до кривавої бійки? Чи хотіла цього влада, та й взагалі, чи потрібно це їй було? Напевно, що ні. Поставши перед загрозою вжиття персональних санкцій до чиновників та наближених до них бізнесменів та потрапляння в повну міжнародну ізоляцію,   керівництво держави докладало максимум зусиль, щоб кров не пролилася. Не можна сказати однак, що Президент поспішав йти на поступки протестувальникам з Майдану, бо насправді він й не мав цього робити. Жодний демократичний уряд у світі не йде на те, щоб виконувати вимоги терористів, що висувають ультиматум легітимній владі, захоплюючи території та будівлі, тероризуючи мешканців. Наче, ще незабуті безчинства, що творилися на Майдані без можливості втручання міліції. 

Тепер терор набрав більш брутальний характер: бойовики взяли у руки вогнепальну зброю, нападають на правоохоронців та вбивають їх. У випадку будь-яких поступок терористам порушується основний принцип демократії. Агресивно налаштована меншість починає за допомогою залякування керувати законослухняною більшістю у суспільстві. А в нашому випадку ця меншість рветься до влади по трупах співгромадян. Причому не вся ця меншість, а лише її верхівка, яка власне її й зорганізувала, спорядила камуфляжем, масками, касками, щитами, палицями, травматичною зброєю, надала цій міні-армії командирів, харчування, обігрів та ідею побороти ненависну владу іншої частини України. Тепер ця верхівка меншості, яка знаходиться під депутатським імунітетом, готова озброїти повстанців. Для цього буде використана зброя, викрадена під час захоплень  міліцейських дільниць та обласних УСБУ у Західній Україні.

Об’єктивний аналіз ситуації в Україні і світі дозволяє стверджувати, що саме сьогодні були відкриті карти всіх великих гравців у світовій геополітиці. Ми могли раніше скільки завгодно звинувачувати США та ЄС у втручанні у наші внутрішні справи, проте не було прямих доказів того, що вони прагнуть підтримкою цього протесту змінити владу в Україні. Навпаки, уряди цих держав усякий раз підтверджували, що Янукович легітимний та законно обраний Президент України.

Проте, позиція західних урядів трансформувалась з часом, як і позиція політиків-підбурювачів на сцені бунтівного Майдану. Про цей сценарій, який сьогодні розігрується бойовиками за прописаним заокеанськими ляльководами сценарієм, добре розповів Ігор Беркут (автор відомої книги «Брат») під час своєї прес-конференції. Він назвав цю технологію, що наразі використовується бунтівниками «грою з нульовою ставкою». Це коли влада не може задовольнити вимоги протестувальників, через те, що на будь-яку поступку з боку влади бунтівники висувають десять нових, провокуючи ескалацію конфлікту та силовий варіант розвитку подій. Від вимог підписати Угоду про Асоціацію з ЄС та відправити у відставку уряду дійшло до вимог віддати владу, причому начебто через позачергові вибори. Але тут виникає питання, чи вдовольняться бунтівники, якщо, наприклад, на нових виборах східні виборці України знову оберуть Януковича або іншого «східняка», який їм не сподобається?

Сьогодні ж чиновники ЄС та США прийняли рішення щодо застосування санкцій проти українських посадовців. Проте, щось не було чутно про санкції стосовно Юрія Луценка, Анатолія Гриценка та інших опозиційних депутатів, які прямо закликали застосовувати вогнепальну зброю проти представників влади.

Незважаючи на прохання з боку влади, лідери опозиції закликали радикалів на Майдані припинити екстремістські дії. Західні політики не осудили чомусь за це Кличка, Яценюка та Тягнибока. Здається американський та європейські уряди стали на позиції захисту терористів. Ще більше, сьогодні наші «західні партнери» нарешті озвучили те, чого вони добиваються від Януковича – це такі омріяні Віталієм Кличком дострокові вибори президента.

При цьому нікому на Заході нема діла до того, що той самий «головний» опозиційний кандидат за Конституцією не має право балотуватися на пост Президента, бо не прожив в України останні десять років. Правильно, кого цікавлять закони нашої країни, коли сильними світовими гравцями вже прийнято рішення призначити конкретну особу своєю маріонеткою на посту президента України.

Точно так же, як мало кого з цих гравців цікавлять втрати життів простих українців, бо заради досягнення своїх геополітичних цілей вони готові навіть покривати терористів.